Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

що всі інші мої розмови були безплідні й навряд чи могли протривати довше за чверть години.

— І в цьому теж є частка правди, — сказав він, почавши розставляти камінці. Його допитливі карі очі знову мені всміхнулись. — О так, гадаю, грати з тобою буде доволі весело.

***

Наступні кілька годин я вчився грати в так. Це сподобалося б мені, навіть якби я не божеволів від неробства. Так — це одна з найкращих ігор: правила прості, стратегія складна. Бредон спритно здолав мене в усіх п’яти партіях, які ми зіграли, але я можу з гордістю сказати, що він жодного разу не здолав мене двічі в один спосіб.

Закінчивши п’яту партію, він відкинувся назад і вдоволено зітхнув.

— Ця партія вже була непогана. Ось у цьому кутику ти вчинив розумно, — Бредон поворушив пальцями, показуючи на край дошки.

— Недостатньо розумно.

— І все-таки розумно. Просто знай: те, що ти спробував зробити, називається «падіння струмочника».

— А як називається прийом, завдяки якому ви від цього ухилилися?

— Я називаю його «захист Бредона», — відповів він і по-молодецьки всміхнувся. — Але так я називаю будь-який маневр, у ході якого виплутуюся зі скрутного становища, проявляючи надзвичайну тямущість.

Я засміявся і знову заходився розділяти камінці.

— Ще раз?

Бредон зітхнув.

— На жаль, у мене призначена зустріч, якої не можна уникнути. Мені не треба мчати за двері, але часу ще на одну партію в мене немає. Принаймні годящу.

Заходившись збирати камінці в оксамитову торбинку, він окинув мене поглядом карих очей.

— Не буду ображати тебе, питаючи, чи знайомий ти з місцевими звичаями, — сказав Бредон. — Однак я подумав, що можу дати тобі кілька загальних порад: а ну ж як вони стануть тобі у пригоді? — він усміхнувся мені. — Звісно, найкраще буде їх послухати. Відмовившись, ти покажеш, що знаєш про таке.

— Звісно, — промовив я з незворушним обличчям.

Бредон висунув шухляду в столі й витягнув пригорщу залізних перснів, які ми прибрали, щоб звільнити дошку для своєї гри.

— Представлення перснів має глибоке значення. Скажімо, якщо вони безладно накидані в миску, це вказує на відсутність інтересу до соціальних аспектів двору.

Він розклав персні так, щоб мені було видно вигравірувані на них імена.

— Якщо вони дбайливо розкладені, це показує, що ти пишаєшся своїми зв’язками, — Бредон підвів погляд і всміх­нувся. — Так чи інакше, новоприбулих зазвичай лишають наодинці у вітальні, користуючись якимось приводом. Це дає їм змогу перебирати твою колекцію, щоб задовольнити цікавість.

Знизавши плечима, Бредон підсунув персні до мене.

— Ти, звісно, завжди пропонував повернути ці персні власникам, — вимовив він так, щоб це не прозвучало як запитання.

— Звісно, — чесно сказав я. Треп знав про це.

— Так найввічливіше, — Бредон підвів погляд на мене. Його карі очі, що визирали з ореолу білого волосся й бороди, скидалися на совині. — Ти носив якісь із них на людях?

Я продемонстрував оголені руки.

— Носіння персня може вказувати на борг або на намагання добутися ласки, — він подивився на мене. — Якщо мейр раптом відмовиться забрати в тебе свій перстень, це вказуватиме на те, що він бажає зробити зв’язок із тобою дещо більш офіційним.

— А якщо я не носитиму персня, це вважатиметься за образу, — сказав я.

Бредон усміхнувся.

— Може, й так. Демонструвати перстень у вітальні — це одне, а демонструвати його на руці — зовсім інше. Якщо людина носить перстень від вищого за себе, це може видатися доволі безцеремонним. Також, якби ти прийшов до мейра, надівши перстень від іншого шляхтича, він міг би на це образитися. Неначе хтось уполював тебе без дозволу в його лісі.

Бредон відкинувся на спинку стільця.

— Я говорю про все це узагальнено, — додав він, — бо підозрюю, що ця інформація вже добре тобі відома, а ти ґречно дозволяєш старій людині поплескати язиком.

— А може, я досі оговтуюся після низки приголомшливих поразок у так, — відповів я.

Він відмахнувся від моїх слів, і я помітив, що на його пальцях немає жоднісінького персня.

— Ти швидко до нього призвичаївся — як то кажуть, наче барон до борделю. Гадаю, десь за місяць тебе стане непрос­то побити.

— От тільки зачекайте, — промовив я. — Я здолаю вас уже в наступній партії.

Бредон реготнув.

— Приємно це чути, — він сягнув у кишеню й витягнув іще одну, меншу торбинку з оксамиту. — Також я приніс тобі маленький даруночок.

— Та не варто… — задумливо відповів я. — Ви вже й так пів дня мене розважали.

— Будь ласка, — промовив він і пересунув торбинку через стіл. — Я мушу наполягти. Вони твої без зобов’язань, оренди чи застави. Я роблю цей подарунок із власного вибору.

Я перевернув торбинку, і на мою долоню з дзенькотом висипалися три персні. Золотий, срібний і залізний. На кожному було витравлене моє ім’я: «Квоут».

— До мене дійшла чутка, що твій багаж утрачено, — додав Бредон. — І я подумав, що вони можуть стати у пригоді, — він усміхнувся. — Особливо якщо ти бажаєш іще раз зіграти в так.

Я покрутив персні на долоні, знічев’я замислившись, який золотий перстень насправді: повністю із золота чи просто оздоб­лений ним.

— А який перстень я мав би послати своєму новому знайомому, якби забажав його товариства?

— Ну… — поволі заговорив Бредон. — Це дійсно складно. Стрімко й неґречно вломившись до твоїх кімнат, я злегковажив належним знайомством і не повідомив тобі про свої титул і ранг, — його карі очі серйозно вдивилися в мої.

— А з мого боку питати про таке було би страшенно неввічливо, — поволі додав я, не зовсім розуміючи, до чого він веде.

Бредон кивнув.

— Тож поки що ти маєш уважати, буцімто я не маю чи то титулу, чи то рангу. Це ставить нас у цікаве становище: тебе не представлено двору, а мене не представлено тобі. Через це з твого боку було б доречно послати мені срібний перстень, якби ти колись у майбутньому захотів пообідати зі мною чи милостиво програти ще одну партію в так.

Я покрутив срібний перстень між пальцями. Якщо я по­шлю його Бредонові, піде поголос, буцімто я вважаю себе приблизно рівним йому за рангом, а що в нього за ранг, я гадки не мав.

— Що скажуть люди?

Його очі трохи заіскрились.

— А й справді, що?

***

Тож дні минали далі. Мейр викликав мене до себе заради вишуканих бесід. Шляхтичі-сороки надсилали свої візитівки й персні, а за це діставали ґречну відсіч у розмовах.

Я не божеволів від нудьги в чотирьох стінах лише завдяки Бредонові. Наступного дня я послав йому свій новий срібний перстень із візитівкою, на якій було написано: «До ваших послуг. Мої кімнати». П’ять хвилин по тому він прибув зі своїм столом для гри в так і торбинкою камінців. Запропонував повернути мені перстень, і я якомога люб’язніше його прийняв. Був би не проти, якби Бредон залишив його собі. Але він знав, що такий у мене лиш один.

Наша п’ята партія урвалася, коли мене викликав мейр. На відшліфованій срібній таці кур’єра темнів його залізний перстень. Я перепросив Бредона