Читати книгу - "Коли курява спаде"

То був дуже дивний період часу, коли бовдур міг вирішувати долю багатьох розумних людей. Тусиня більше вже не могла дотримуватись усіх вимог етикету, прийнятих між туси, і, не чекаючи офіційної шлюбної церемонії, прислала до мене свою доньку.

Тхарна прибула вранці. Коли підлеглі доповіли про це, я саме був у ліжку з дівчиною, обличчя якої червоніло, ніби соски на грудях. Я не маю на увазі, що ми з нею займалися коханням. Ні. Останнім часом ми робили це вдосталь уночі. А вранці прокидалися пізно. Соднам Г'ялцен став перед ліжком і голосно кашлянув. Я прокинувся, але відкрив тільки одне око, тому побачив, як ворушаться його губи, однак не зміг почути, що він доповідає про приїзд Тхарни, тож пробурмотів: «Гаразд, гаразд».

Якби Тхарна потрапила до моєї кімнати за таких обставин, ситуація виглядала б не дуже гарно. Добре, що управитель, який раніше прокинувся, вже провів її до іншої кімнати, поки Соднам Г'ялцен ішов переказати мою незрозумілу відповідь. Я розбудив дівчину, яка спала поруч. Однак вона перевернулася на інший бік, зітхнула й знову заснула. Я ледь не вибухнув від люті. Добре ще, що вона поспала зовсім трохи — ніби не для того, щоб поспати, а для того, щоб знову прокинутись. Тож вона знову заснула на короткий час, а потім прокинулась. І, захихотівши, спитала:

— Де я?

Я повідомив їй і в свою чергу спитав:

— Хто я?

Вона також відповіла мені.

У цей момент увійшов Соднам Г'ялцен із похмурим обличчям і сказав до мене:

— Твоя наречена вже зачекалася тебе.

— Хто?!

— Тхарна!

Цього разу я вистрибнув з ліжка, як та жаба, і ледь не голяка побіг надвір. Соднам Г'ялцен хотів розсміятися, але не посмів, але дівчина в ліжку розсміялася. Так, регочучи, вона стала на коліна на ліжку й, сама роздягнена, почала одягати мене. Вона продовжувала сміятись, а на її очах виступили сльози і великими перлинами закапали на її груди.

Я повідомив їй, що Тхарна — це моя майбутня дружина, вона — донька туси Ронггонг. Тоді вона перестала плакати.

Я також повідомив їй, що сльози повисли на її грудях, мов краплинки роси на яблуці. Тоді вона розсміялася крізь сльози.

Варто було мені тільки побачити обличчя Тхарни, як її краса знову безжально вразила мене, мов куля, ще гаряча, оскільки щойно вилетіла з рушниці. Краса цієї жінки ранила мене всього — від шкіри до судин, від очей до серця. Тож зробити з мене знову справжнього дурня дуже легко — варто лише запропонувати мені по-справжньому гарну жінку.

А коли людина стає дурною, шкіра на її обличчі міцно натягується. Тож щоб дізнатися, чи людина дурна, чи ні, достатньо тільки подивитися на її посмішку. Коли дурень сміється, м'язи обличчя його не слухаються, тож виходить такий вираз, як у людини, що задубіла на снігу. Посмішка — всі зуби видно, але по обличчю не промайне жодного поруху.

Першою заговорила Тхарна:

— Ти не чекав, що я приїду так швидко?

Я сказав, що так, не чекав. І коли я заговорив, м'язи на моєму обличчі відновили свою жвавість. А разом з обличчям жвавість повернулась і до всієї голови.

Однак я все ще не розумів, що маю робити. Раніше мені не потрібні були ніякі церемонії з жінкою, я міг відразу ж лягати з нею в ліжко, а якщо в мене набиралися певні думки з певного приводу, вони природно висловлювалися після кількох ночей разом. Та із своєю майбутньою дружиною я не міг так вчинити. Проте, якщо не так, то як? Я не знав. Добре, що в мене був кульгавий управитель — він замість мене подумав про справи, про які я мав подумати.

— Запросіть їх увійти, паничу, — шепнув він мені на вухо.

Я довіряв управителю, тож завзято замахав рукою. І дійсно, відразу ж до кімнати увійшли підлеглі. Вони поставили перед Тхарною багато коштовностей. Оскільки нині я також став торговцем, ці речі не мали для мене великої ціни. Тож я почав махати рукою без упину. Підлеглі почали заходити один за одним і ставити перед Тхарною різні цікаві речі, привезені з земель інших туси чи з китайських земель. Так я махав рукою цілий ранок. Я думав, що Тхарна навмисне прибирає спокійного вигляду, але насамкінець все-таки буде вражена, однак вона засміялась і сказала:

— Мені за все життя не знадобиться стільки речей. Я хочу їсти.

Тоді підлеглі заметушилися між кухнею внизу і вітальнею нагорі. Мій управитель дійсно був гарним управителем, адже він зміг підготувати такі солідні подарунки, щойно Тхарна приїхала. Моя головна куховарка також була найкращою в світі, тож приготувала силу-силенну наїдків, щойно Тхарна приїхала. Тхарна навіть знову розсміялась:

— Так багато всього, що я вже очима наїлася, і ковтка більше зробити не зможу!

Я махнув рукою,