Читати книгу - "Коли курява спаде"

яскравим, як і соски на її грудях. Я, сміючись, сказав їй про це. Тоді її обличчя ще більше почервоніло, вона простягнула руки й обійняла мене, притиснувшись до мене своїм пружним тілом.

— Ти знаєш, хто я? — спитав я її.

— Вони кажуть, що ти — добрий дурень, розумний дурень, якщо тебе взагалі можна назвати дурнем.

Бачте, люди вже сформулювали щодо мене усталену думку!

— Не варто казати про інших, — відповів я. — Ти сама що думаєш про мене?

— Що ти — дурень, якому не потрібна дівчина, — засміялась вона.

Ці слова раптом розбудили в мені бажання. Дівчина була маленькою теличкою, вона пручалась, стогнала, викручувалась, ховала моє обличчя між парою великих грудей і поширювала сильний запах молока. Однак вона не відкривала мені свою вологу й чорну печеру. Там було місце, куди я зараз хотів увійти. Усе її тіло розкривалося переді мною, мов шкура вола, однак ноги були міцно стиснуті, що не давало мені змоги увійти в неї. Тож коли вона нарешті відкрила отвір своєї печери, я відразу ж вибухнув усередині.

Вона засміялась і сказала:

— Саме так і буває, коли довго бути без жінки.

А я дійсно вже певний час був без дівчини.

Я раптом подумав, що мій старший брат, який зараз воює на півдні, в жодному разі не був би так довго без дівчини. Якби хтось розповів йому, що його молодший брат спав із дівчиною три дні й навіть не подумав нічого зробити з нею, він би розсміявся й сказав: «Дурень він і є дурень!» Однак тільки з цього він і міг би посміятися.

Нарешті з півдня прийшли новини про поразку братового війська. Усі його щоденні перемоги були отримані тому, що противник навмисне уникав вістря його непереможних атак. Хоча він поступово просувався вглиб земель туси Вангбо, однак без реальних результатів. На тих землях, крізь які проходило його військо, не тільки людей, але й живої худоби не було, тим більше — дорогоцінних металів чи коштовностей. Таким чином, старший панич родини Мерці, майбутній туси Мерці, який оволодів потужною передовою зброєю, не мав кого вбивати. Люди, які йому траплялися, здебільшого вже померли з голоду, а якщо й були ще живі — то вже конали, не сперечаючись більше з долею. Його вояки повідрізали цим людям вуха, видавши їх за військові трофеї. Відтак старший панич родини Мерці почав славитись своєю люттю. Він дійсно просунувся дуже далеко, маючи намір атакувати. Проте по дорозі він не зустрічав ворогів, хоча вороги мали можливість щохвилини напасти на нього — сьогодні одна людина, а завтра вже одна рушниця. Протягом кількох місяців він таким чином завдяки зброї Мерці дав противнику в руки гостру зброю. Наслідком було те, що туси Вангбо, скориставшись «подарованою» йому зброєю, захопив фортецю нашої родини на південних кордонах, коли її майже ніхто не охороняв. Коли ж він повернувся відбивати її, більшу половину зерна було вже вивезено. Брат хотів знову повести своє військо в атаку, але батько не дозволив.

Туси Мерці сказав своєму спадкоємцю:

— У них не було ні рушниць, ні зерна, і от ти віддав їм ці речі просто так саме тоді, коли вони дуже їх потребували. Тож почекаємо, коли ти з'ясуєш, чого ще бракує туси Вангбо, тоді й розпочнеш діяти, гадаю, буде ще не запізно.

Брат захворів.

Батько наказав йому лікуватися.

Тож старший брат сидів у фортеці на кордоні хворий і чекав, коли туси Вангбо розпочне атаку. Він уже приготувався відповісти нападнику нищівним ударом.

Проте туси Вангбо, який зовсім нещодавно посів своє місце, пішов далекою дорогою в обхід і приїхав торгувати на моєму відкритому ринку.

Бачите? Тільки завдяки мені на ці широкі землі зійшов мир. Про мене дізналися навіть там, куди раніше ніколи не сягав вплив жодного туси. За дуже короткий час мені вдалося наповнити слово «бовдур» новим, більш широким значенням — тепер завдяки мені воно почало означати те ж саме, що й доля, багатство чи воля Бога.

Наразі дрібні сутички траплялися ще тільки між туси Лха Шопою і тусинею Ронггонг, але й вони мали ось-ось припинитися. Я вдався до найбільш радикальних заходів щодо туси Ронггонг, однак я навіть і сам не підозрював, що зможу так із нею вчинити. Я вважав її своєю тещею, однак вона, схоже, не бажала бачити мене зятем. Проте без моєї підтримки тусиня недовго змогла чинити опір, тож вона написала мені листа. У листі йшлося про те, що їй потрібна допомога майбутнього зятя. Я послухав, поки управитель дочитав листа, й нічого не сказав. Тоді управитель написав відповідь замість мене:

«У нашого панича не все гаразд із головою, тож він не знає, чому він має бути вашим зятем».

Знову прийшов лист, слова в якому горіли ненавистю. Говорилося, що майбутній зять родини Ронггонг — це майбутній туси Ронггонг.

Управитель розсміявся, але я — ні. Останнім часом мені нічого було робити і я знову почав сумувати за Тхарною. Тож управитель написав таку відповідь: «Панич каже, що він уже й забув, як виглядає