Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ шістдесят другий  

 

Розділ шістдесят другий  

 

Є такі люди, які підозрюють, що на їхньому шляху є болото, але вони не припиняють йти, бо думають, що з легкістю обійдуть його. Однак підходячи ближче розуміють, що вони вже в болоті і єдиний шлях, щоб врятуватися це йти далі, сліпо використовуючи палку.  

   Доктор Педро Керевво. “Меланж” 

  

Ніколь знаходилася у середньому «рої» свого корабля. Після наради вона стала більш загадковою та стриманішою, ніж була до цього. Інколи їй не хотілося бачити лорда Района, але переборювала себе, щоб  не показати свою неприязність до нього. У неї досі періодично спазмами боліла голова на місці, де встановлено чип. 

Ніколь годинами знаходилася на капітанському містку й нікуди більше не ходила без нагальної проблеми. Вона дивилася на старі креслення своїх винаходів, намагаючись знайди слабке місце й замінити на більш удосконалене. 

-Ви тут часто сидите? – підійшла до столу молода дівчина, котра була членом «Ордену». 

-Останні години так. А ви хто така? 

-Я Агата Деліц. У мене, звісно, немає таких статків як у вас, але серйозний бізнес таки є. 

-А у якій сфері? 

-Моя фірма спеціалізується на виготовленні деталей для різних чіпів.  

-Так ви також технолог? 

-Ні, це бізнес мого покійного чоловіка. Я тільки керую та й гроші отримую. 

-Може пройдемося по кораблю? Думаю нам не завадить познайомитеся ближче. 

Жінки вийшли з головного містка й повільними кроками почали йти в кінець коридору: 

-Чому ви вирішили вступити в «Орден»? – запитала Ніколь у Агати, чиє біле волосся було яскравішим ніж її зуби. 

-Конкуренція, а також чоловік. Він марив викупити частину іншої компанії, що також спеціалізується на виготовленні деталей, але через серйозні проблеми з правоохоронцями її попросту націоналізували й закрили до кінця слідства. Коханий завжди казав, що то  наш шанс стати ще потужніше. Але він помер. Я ж продовжила його боротьбу, і коли дізналася про «Орден» одразу вступила в нього з надією на справедливе введення гри бізнесу, а заодно й забрати ту компанію загалом. 

-Зрозуміла.  

-Але останні дні мені якось тривожно, - тихішим голосом почала говорити Агата. 

-Чому? 

-Ті слова лорда Района про «другу Імперію». Вони мене чомусь насторожують. 

-Як ви можете таке казати? – обурливо пошепки запитувала Ніколь. 

-Він використовує нас, аби самому захопити владу. Ніякого нового світу не буде. Зміниться тільки монарх та й склад уряду. Він обманув нас всіх, щоб створити секту, що обожнює його. Скажи, чому ти, Ніколь, така успішна й освічена не залишилася працювати в Галактичному Союзі, далі залишаючись в чартах на призових місцях, а зараз летиш в кораблі на Землю, де точно не будуть зустрічати з квітами. Такі як ми тут меншість. Більшість це по житті ображенні виродки, котрі не мали ні мізків, ні влади, а тепер під прапорами змін та справедливості хочуть знищити цей світ! Я спочатку цього не розуміла, бо була під впливом чоловіка, котрий силоміць мене змусив запхатися сюди. Я хотіла вийти звідти, але не змогла. Мене притисли до стінки й сказали, що заберуть все, що є в мене. Це справедливість? Це демократія? Зараз я усвідомлюю, що йду прямо в обійми смерті, - витираючи мокрі очі хустинкою продовжувала Агата. – Це найідіотичніше місце в Сонячній системі! Як освідченні люди могли сюди потрапити, я просто не… 

Агата різко замовкла й одразу впала на підлогу. Коли та опиналася знизу, на її місці опинився чоловік, одягнений у багряну накидку: 

-Або ми скажемо, що стався невдалий випадок, або нехай сама перепросить за сказане, - грубим голосом промовив темношкірий чоловік, дивлячись на тіло Агати. – Вона жива, але чи на довго, знаємо тільки ми з вами. Так вона пробудить три години. Пропоную її відправити в штурмовий корабель першого «рою». Нехай приймає хресний бій, - підійшовши до Ніколь промовив чоловік, і швидко пішов далі коридором.  

Дівчина нервово споглядала на тіло Агати. Вона присіла, аби перевірити чи жива жінка. Пульс на її зап’ясті був слабким, а тіло важко дихало. Позаду вже підбігали члени екіпажу з аптечкою. Ніколь довго не хотілося вставати. Її очі одно дивилися як різними методами Агату намагаються пробудити. В голові жінки звучали слова дівчини. Через хвилину Ніколь вдихнула на повні груди повітря, кліпнула пару раз очима, й швидкою ходою попрямувала назад у свій кабінет, не повертаючи голову назад. 

На радарі  маршрут кораблів показував, що за 23 з половиною години перший «рой» увійде в орбіту Юпітера. Настороженість ставала сильнішою, а за нею страх перед невідомим, котрий відчувався при погляді в глибини чорного космосу.  

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍