Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

Одного разу ми зовсім близько під’їхали до входу в печеру або тунель, де бідолаха Савеж знайшов таку жахливу смерть.

Коли ми розглядали це місце, з’явилася одягнена в біле людина з голеною головою (мабуть, жрець) і глузливо запитала, чому ми не ввійдемо до тунелю і не подивимося, що по той бік.

Я тільки посміхнувся і запитав його про призначення прекрасних кіз із довгою шовковистою шерстю, яких він, мабуть, пас.

Жрець відповів мені, що ці кози призначені на їжу “тому, хто живе на горі та їсть тільки тоді, коли змінюється місяць”. На моє запитання, хто ця персона, він з неприємною усмішкою запропонував мені пройти через тунель і самому глянути. Я, звісно, не прийняв цього запрошення.

Цього вечора несподівано з’явився Харут із вельми стривоженим виглядом.

— Пане, — сказав він, — я йду на Гору, щоб узяти участь у святкуванні перших плодів, яке відбудеться на світанку в день нового місяця. Після жертвопринесення говоритиме оракул, і ми дізнаємося, коли чекати війни з Джаною, і, мабуть, інші речі.

— Чи можемо ми побувати на цьому святкуванні, Харуте? Ми вже скучили тут.

— Звичайно, — з поклоном відповів він, — ви можете прийти, але тільки без зброї. Бо помре той, хто з’явиться перед Дитям озброєним. Ви знаєте дорогу, що йде через печеру, і ліс, що лежить за нею.

— А якщо ми пройдемо через печеру, нас добре приймуть на святкуванні?

— Так, вас приймуть якнайпривітніше. Присягаюся вам у цьому Дитям. О, Макумазане, — додав він, усміхаючись, — чому ти говориш так нерозсудливо, знаючи, хто живе в цій печері? Чи ви думаєте пройти, убивши її мешканця своєю зброєю? Облиште вашу мрію. Ваші охоронці одержали наказ стежити, щоб ніхто з вас не виходив з дому, маючи при собі будь яку зброю. Якщо ви не пообіцяєте мені поводитися саме так, нікого з вас не випустять навіть у сад, доки я не повернуся.

Регнолль спочатку хотів відмовитися таке пообіцяти, але Ханс сказав:

— Краще, баасе, залишитися на волі без рушниць і ножів, ніж зробитися справжніми полоненими. Часто від в’язниці буває недалеко до могили.

Ми визнали силу цього аргументу і, врешті-решт, дали необхідну обіцянку.

— Добре, — сказав Харут, — але знайте, що у нас, білих кенда, той, хто порушить клятву, залишається беззбройним по той бік ріки Тави, щоб звітувати Джані, батькові всіх брехунів. Тепер прощавайте. Якщо ми не зустрінемося на Святі перших плодів, куди я вас іще раз запрошую, ми поговоримо тут, після того, як я вислухаю голос оракула.

Потім він сів на верблюда, що стояв зовні, і виїхав у супроводі ескорту з дванадцяти чоловіків, що теж сиділи верхи на верблюдах.

— Існує інша дорога, що веде на гору, Квотермейне, — сказав Регнолль, — верблюд швидше пройде через вушко голки, ніж через ту печеру, навіть якби вона була порожня.

— Справді, — погодився я, — але ми не знаємо, де вона, і я думаю, що вона проходить за багато миль звідси. Для нас існує тільки один шлях через печеру, що тотожне відсутності будь-якого шляху.

Цього вечора за вечерею ми помітили зникнення Ханса. Він викрав мої ключі і заліз у ящик, де зберігалися спиртні напої.

— Він пішов напиватися, — сказав я Регноллю, — і не дивно, бо і я здатний повторити його приклад.

Ми полягали спати. Наступного ранку, коли я вже зібрався йти в хатину, де поміщалася кухня, варити на снідання яйця, на наш подив з’явився Ханс із казанком кави.

— Ти злодій, Хансе, — сказав я.

— Так, баасе, — озвався Ханс.

— Ти заліз у ящик із джином і взяв отруту?

— Так, баасе, я взяв отруту. Але тепер усе добре. Баас не має сердитися на мене за це; тут так нудно без діла. Бааси їстимуть юшку?

Лаяти Ханса було марно. Крім того, у мене виник певний сумнів, оскільки він не був схожий на людину напідпитку.

Коли ми поснідали, Ханс умостився переді мною навпочіпки і, запаливши свою люльку, зненацька запитав:

— Чи не хочуть бааси сьогодні ввечері пройти через ту печеру? Тепер це дуже легко зробити.

— Що ти цим хочеш сказати? — запитав я, думаючи, що Ханс п’яний.

— Я хочу сказати, баасе, що мешканець печери спить дуже міцним сном і ніколи вже не прокинеться. Я вбив, баасе, цього батька змій. Чи не бажають баси пройти через печеру?

— Перш за все я маю переконатися, чи ти тверезий, — відповів я. — Якщо ти зараз же не розповіси нам усього, я поб’ю тебе, Хансе!

— Тут нічого розказувати, баасе, — відповів Ханс, посмоктуючи свою люльку, — все