Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

− Ах, сон не справдився, правда? – посміхається жрець. – Цьому варіанту подій ми всі спільними зусиллями запобігли? І ви тепер не знаєте, як сприймати те, що бачить ваша се-авін? Вірити та навчити, чи й далі накачувати її заспокійливим?

Мої се-аран мовчать. Напружено і недобре. Особливо Са-оір, що досі утримує мене в капкані своїх рук. У мене вже коліна починають трястись від нервів. Але й цього загрозливого, морозного мовчання червоноволосому достатньо, щоб зробити свої висновки.

− Найцікавіше те, що ви знаєте, як повинні вчинити, Володарі. До кого повинні звернутися за наставництвом для Ока Абсолюта, що прокидається поруч з вами. Але чи зробите це?

Жрець стомлено заплющує очі, але його губи все одно кривляться в дивній задоволеній усмішці.

− Ти перший дізнаєшся, − підбиває несподіваний підсумок під усім цим монологом А-атон. − І, здається, тобі розмовляти Мі-ічан ще не дозволяв, Сетору. Мабуть, поспи ще трохи з лікувальною метою, щоб не перенапружуватися. Ти ж потрібний нам завтра на обряді, пам'ятаєш? Живий і, бажано, здатний стояти на своїх двох.

− Не турбуйтеся. Якось вистою. Коли вже мені випала така честь? – в’їдливо пирхає червоноволосий.

Але імператорський лікар, який розцінив зауваження А-атона, як пряму вказівку до дії, вже набирає якісь команди та вводить медичні параметри, запускаючи функцію регенераційної капсули жерця. І той прямо в нас на очах занурюється у сон.

− Ліно, прощайся з Са-оіром до вечора. Нам час іти, − велить мені мій світлий се-аран. – У нас для тебе сьогодні буде кілька важливих завдань.

Моя голова буквально розривається від величезної кількості питань. Але твердо стислі губи моїх се-аран наштовхують на думку, що сьогодні я швидше за все залишусь без відповідей.

***

У своїх побоюваннях я мала рацію. На всі мої спроби розпитати, про що йшлося, А-атон спочатку переводив тему, а потім і зовсім твердо припинив всі розпитування, заявивши, що мені про все розкажуть, але пізніше, коли настане відповідний час. І відправив займатися з рією Сорою. Після нашого з ним спільного сніданку, звісно. Я навіть мало не забула випросити у нього дозвіл навідатися до Нібо після занять.

А на занятті на мене чекав сюрприз. Моя світловолоса наставниця з наскоку приголомшила новиною, чи радше навіть нагадуванням, що коронація вже післязавтра. А я, як страус, так уникала думок про цю подію, що майже забула про її наближення.

Насамперед Сора посадила мене дивитися в інфомережі записи, як сходили на трон попередники моїх се-аран. Для прикладу. Ну і принагідно пояснювала мені суть того, що відбувається.

Якщо чесно, я сприйняла все це зі справжнім дослідницьким захопленням. Від однієї думки, що мені дали змогу заглянути на тисячоліття назад, дух захоплювало. Але коли перші захоплення вщухли, довелося вмикатися і починати аналізувати.

І перше, що мені впало у вічі, це не пишність і урочистість, не велич головного храму Абсолюту, куди й нам належить вирушити вже зовсім скоро, а те, що не завжди дружини імператорів брали участь у самому обряді. Не завжди коронувалися імператрицями. Рішення завжди залишалося за Повелителем. Хіба що се-авін були винятком. У тих випадках, коли на трон сходили владущі близнюки – а таке в історії Аша-Ірон не часто, але траплялося – свою єднальну вони теж коронували, як частину потрійного союзу. Як рівну дружину.

Трохи ображена думка про те, що я для своїх се-аран навіть не дружина та аж ніяк не вільна піддана імперії, тож титул се-авін на коронації точно ніякої ролі не зіграє, кольнула і розчинилася у свідомості. Пережитий страх за життя моїх чоловіків, їхнє повернення, всі ті емоції, які я до них відчуваю, той зв'язок, який між нами зараз відчувається, все це змінило мене. Щось у мені переродилося. Відсіялося непотрібне і неважливе, полинуло, як лушпиння за вітром.

Не дружина, і що?

Все це такі дрібниці, а життя таке крихке і швидкоплинне, щоб через це страждати.

Все одно дружиною для них може стати тільки се-авін, а се-авін у них одна, і це я. Іншої дружини у моїх се-аран просто бути не може. Хіба що коханок, або наложниць собі візьмуть, але боятися цього лише притягувати такий результат. Повелителі зараз тільки зі мною, а я починаю вірити, що можу бути щаслива з ними.

А те, в якому статусі я знаходжуся поряд зі своїми чоловіками, справді, не грає ролі. Може колись цей статус і зміниться, але якщо ні, рефлексувати з цього приводу я більше не хочу. Мені не потрібна влада. Рабинею я себе більше не відчуваю, а це набагато важливіше, ніж те, чи називають мене такою. Се-аран своїх кохаю, і тепер не боюся сподіватися на їхні почуття у відповідь. Під серцем у мене ростуть їхні сини, визнані спадкоємці. Чого ще бажати? Хіба що миру та безпеки всім нам.

Показавши мені всі потрібні записи, рія Сора приступила до детальнішого розбору урочистого регламенту коронації. Пояснила, хто яку роль на ньому грає. Звісно, особливу увагу вона приділила тому, як повинна поводитися імператорська се-авін і перед обрядом, і після на офіційних урочистих заходах, в яких, за регламентом, я маю брати участь.

− Завтра ми з вами обговоримо сам обряд і вашу на ньому роль, − закінчила вона наш урок. Посміхнулася стримано: – Рада, що Володарі дозволили нам повернутися до наших уроків, ія Ліна.

− І я дуже рада, що нарешті знову можу вчитися у вас, − усміхаюся у відповідь абсолютно щиро. – І дуже вдячна вам за допомогу та наставництво.

− Упевнена, ми встигнемо підготуватися, і ви станете справжньою окрасою коронації, як і має істинна імператорська се-авін. Мені довірили честь наглядати за створенням вашого вбрання, і запевняю вас, що воно неймовірно прекрасне. І вже повністю готове. Завтра його доставлять вам для примірки. Я, звісно ж, буду присутня. Як і в день коронації, щоб допомогти вам з одягом та підготовкою.

На цьому ми, задоволені одна одною, і розійшлися. Точніше, рія Сора пішла, а я залишилася сидіти в гостьовій, задумливо дивлячись у вікно і женучи від себе хвилювання перед таким лячним днем.