Читати книгу - "Війна Калібана"

блядь, часу треба? Якби я це робила, справу було б закінчено за п’ять хвилин.

«Сорен, ти гандон. Геть з моїх очей». Це не важче.

- А якщо не вигорить?

Авасарала зітхнула.

- Тоді я передзвоню тобі і намагатимусь умовити пуститись берега.

- Еге, - відповів адмірал з напівпосмішкою, - і як ти собі це бачиш?

- Мені мої шанси не подобаються, але ти ніколи не знаєш достеменно. Я можу бути збіса переконливою.

Сплило нове повідомлення. Від Арджуна.

- Маю йти, - сказала вона, - тримай вухо по вітру або роби щось з того, що ви там, холера, де вітер нічого не означає, робите.

- Бережи себе Крісьєн, - побажав Саутер і зник на зеленому фоні розірваного зв’язку.

Навколо неї був пустий камбуз. Все ще хтось міг зайти. Жінка підняла поділ свого сарі і зайшла в свою крихітну кімнату, зачинила двері до того, як дозволила терміналу відкрити файл.

Арджун сидів за власним столом у діловому костюмі, лиш рукави та шия були вивільнені. Він виглядав як чоловік, який щойно повернувся з кепської вечірки. З-за спини струменіло сонце. Пообіддя значить. Було пообіддя, коли він це надіслав. І все ще може бути. Жінка натисла на екран, її палець потрапив на його плече.

- Тож я зрозумів з твого листа, що ти можеш не повернутися домів.

- Пробач, - сказала вона екранові.

- Як ти можеш собі уявити, я знайшов такі думки… нелегкими, - сказав Арджун, потім посмішка освітила його обличчя, танцюючи в очах, що були, як вона тепер бачила, червоними від сліз.

- Але що я можу з цим зробити? Я викладаю поезію студентам останніх курсів. Я не маю сили у цьому світі. Це ти завжди була. Тож ось що я хочу тобі запропонувати. Не думай про мене. Не звертай на мене уваги у своїх розрахунках. І якщо ти не…

Арджун набрав повітря в груди.

- Якщо життя переходить в смерть то я шукатиму тебе там. Якщо ні то там, - він опустив погляд і знову його підняв.

- Я кохаю тебе Кікі. І я завжди тебе кохатиму, не залежно від відстані.

Повідомлення закінчилось. Авасарала закрила очі. Навколо неї корабель був таким само надійним як труна. Тихенькі звуки в ньому так тисли, що їй хотілося волати. Аж поки її не зморив сон. Вона дозволила собі секунду сліз. Більше нічого не вдіяти. Вона зробила все, що могла і не лишилось нічого окрім медитації і хвилювання.

За півгодини термінал дзенькнув ще раз, розбуркавши її від поганого сну. Еррінрайт. Горло стиснув неспокій. Натисла кнопку аби почати перегляд і зупинилася. Їй не хотілося. Їй не хотілося повертатися у тий світ, одягати важку маску. Вона знову хотіла побачити Арджуна. Почути його голос.

Лиш тільки Арджун, міг знати що вона хоче. Тому вона й висловила все те, що мала. Вона почала відтворення.

- Крісьєн, - мовив він, - Я знаю що ти не бажаєш це розуміти, але я роблю все в моїх силах аби убезпечити тебе і твоїх. Ти не розумієш у що вплуталася та ще й все ускладнила. Хотів би я аби ти мала моральну відвагу прийти з цим до мене, перед тим як утікла з Джеймсом Голденом як хтива шістандятирічка. При всій повазі, якби й був кращий шлях знищити всі професійну довіру то його годі й уявити.

Я помістив тебе на «Гуаньїнь» через те що знав, що речі про які ми говоримо можуть зробити крутий поворот. Вони й зробили, тільки ти опинилася в середині без жодного розуміння ситуації. Мільйони людей опинилися за крок до наглої смерті через твій еготизм.

І ти серед них. Арджун інший. І дочка твоя. Всі у небезпеці через тебе. -

На картинці Еррінрайт стиснув руки і підпер кулаком нижню губу, немов платонічний ідеал батечка який дає прочуханки, -

Якщо ти повернешся зараз, - в мене можливо буде шанс врятувати тебе. Не твою кар’єру. З нею покінчено. Забудь про неї. Всі тут у низу побачили що ти працюєш з Марсом і АЗП. Всі подумали що ти нас зрадила і я не можу повернути все як було.

Крісьєн, час спливає. Все що важливе для балансу зараз в твоїх руках і не зможу допомогти тобі, якщо ти сама собі не хочеш допомогти. Не з цим.

Це шанс останньої хвилини. Проігноруєш мене зараз, і наступна наша розмова буде після чиєїсь смерті.

Повідомлення закінчилось. Вона переглянула його вдруге. Потім втретє. Її вищир почувався диким.

Авасарала відшукала Боббі на містку разом з пілотом, Алексом. При її появі марсіяни замовкли, а на обличчі Дрейпер виникло питання. Старенька підняла палець і перевела зображення на корабельні монітори. Еррінрайт ожив. На великому екрані вона могла бачити пори його шкіри і окремі волосини в бровах. Як тільки він заговорив, Алекс і Боббі стиснули щелепи і посунулись до екрану, немов були за покерним столом в кінці гри з високими ставками.

- Нехай, - мовила сержант, - що нам робити?

- Відкривати нашу йобану шампаньйолу, - відказала Авасарала, - що він нам щойно сказав? Нічого немає в його повідомленні. Нічогісінько. Він бродить навколо своїх слів немов його оточено отруйними шипами. І до чого він дійшов? До погроз. Ніхто нікому не погрожує.

- Чекайте, - перепитав пілот, - то це добрий знак?

- Це чудовий знак, - відповіла вона і тут їй щось спало на думку, маленька частка доповнила картинку і вона почала реготати і лаятися одночасно.

- Що? Що це таке?

- «Якщо життя переходить в смерть то я шукатиму тебе там. Якщо ні то там», - повторила вона, - це йобане хайку. Ций чоловік має в голові одну колію і одного поїзда на ній. Поезія. Врятуйте мене від поезії.

Вони не розуміли але їй було це не потрібне. Справжнє повідомлення надійшло п’ять годин потому. Воно прийшло в публічних новинах озвучене Генеральним секретарем Естебаном Сорренто-Ґіллзом. Літній чоловік був неймовірний, одночасно виглядаючи похмурим і енергійним. Якби він не був виконавчим керівником найбільшого уряду в історії людської раси, то ідеально вписався б в рекламу тонізуючих напоїв.

Тепер вже зібралася уся команда – Амос, Наомі, Голден, Алекс. Навіть Пракс. Вони набилися в ходову, їх дихання лиш трохи перевантажували рециклери, що створювало на палубі відчуття задухи. Всі очі дивилися на екран, де генсек займав місце на