Читати книгу - "Війна Калібана"

- Я прибув сюди вночі аби оголосити про негайне скликання слідчого комітету. Було виголошене звинувачення у тому, що деякі індивідуалісти з членів уряду Об’єднаних Націй і їх військові сили зробили самочинні і можливо нелегальні кроки до змови з приватними підрядниками. Якщо ці звинувачення виявляться правдивими, вони мають бути розглянуті найуважніше. А якщо безпідставними, то їх буде відкликано а тих хто поширив брехню має бути притягнуто до відповідальності.

Я не маю вам усім нагадувати про всі ті роки які я провів як політичний в’язень.

- Їбать мене в сраку, - Авасарала радісно плеснула в долоні, - він говорить як аутсайдер. Цій сраці у людській подобі добряче залили сала за шкуру.

- Я присвятив свій термін на посаді генерального секретаря аби викорінити корупцію і до поки маю в руках інструменти то вчинятиму так і надалі. Наш світ і Сонячна система, ми всі разом маємо впевнитися у тому що честь Об’єднаних Націй, етичні, моральні і духовні цінності це те що тримає нас разом як вид.

На екрані Естебан Сорренто-Ґіллз кивнув, розвернувся і посунув геть у галасі питань без відповідей і коментатори заполонили екрани промовлячи один одному політичні точки зору в усьому спектрі.

- Нехай, - озвався Голден, - він хоч щось взагалі сказав?

- Він сказав що з Еррінрайтом покінчено, - відповіла Авасарала, - якби в нього хоч грама впливу лишалася, цієї заяви ніколи б не було зроблено. Холєра, хотіла б я там бути.

Еррнірайта винесено за дужки. Лишились всього на всього Нґуєн, Мао, Стрікленд чи ким він там був, протомолекулярні воїни і зростаюча загроза з Венери. Вона дозволила повітрю з клекотом вийти з її грудей.

- Пані та панове, - озвалася Крісьєн, - я щойно вирішила нашу найдрібнішу проблему.

Розділ сорок шостий: Боббі.

Один з найяскравіших спогадів Боббі стосувався дня, коли їй наказали з’явитися у другому тренувальному експедиційному таборі сил спеціального призначення. Розвідка десанту. Найвища сходинка для марсіянської піхтури. На КМБ55 їх тренував сержант з розвідки. Він носив скафандр з мерехтливим силовим панциром червоного кольору, і вони спостерігали його застосування у різних тактичних ситуаціях. Наприкінці сержант повідомив, що четверо найкращих новобранців з її класу будуть переведені до табору сил спеціального призначення, що на схилах Куполу Гекати і їх тренуватимуть одягати панцир і служити у найвправнішому бойовому підрозділі Сонячної системи.

Вона вирішила що це її мали на увазі.

Намітивши виграти одне з цих чотирьох місць, вона кинулася у вир тренувань з усіх сил і можливостей, які мала. Як виявилося, сил і можливостей було чимало. Вона не просто отримала місце вона була номером першим з величезним відривом. І коли прийшов лист з наказом з’явитися на базу Геката для тренування на розвідника, воно того вартувало. Вона зателефонувала батькові і просто дві хвилини підряд репетувала. Коли той нарешті укоськав доньку і запитав про що вона бажає поговорити вона репетувала ще довше.

- Дитино, ти одна з найкращих – сказав він наприкінці і теплі батьківські слова ніколи не згаснуть у її серці.

Навіть тепер, сидячи на сірому металі палуби брудної майстерні на вкраденому марсіянскому кораблі. Навіть з усіма її товаришами, розірваними на шматки і розкиданими по замерзлій поверхні Ґанімеду. Навіть з службовим статусом, який опинився нижче плінтусу і лояльністю до батьківщини, яка виправдано знаходиться під питанням. Вони завжди були близькими, і коли жоден з її братів не пішов по батьковим слідам і не обрав військову кар’єру, то це зробила вона. Це лиш підкріпило зв’язок. Боббі знала що батько зрозуміє, чого їй коштувало відвернення від всього священного заради помсти за її команду.

І мала вона серйозне передчуття що більше їм ніколи не побачитись.

Навіть якщо вони проб’ються до Юпітеріанської системи через половину оонівського флоту що за ними полює, якщо тузені контрольованих Нґуєном кораблів не здмухнуть їх миттєво з неба, і якщо вони зупинять усе що може статися з «Росінантом» на орбіті Іо, Голден все одно планує висадку з метою розшуків дочки Пракса.

Там можуть бути монстри.

Вона була в цьому впевнена так само, як була впевнена у інших речах за своє життя. Щоночі вона снила про зустріч з ними. Річ витягувала свої довгі пальці і вирячалася на неї своїми занадто великими блакитними очима, готова закінчити те, що почала багато місяців тому на Ґанімеді. У її снах, вона піднімала зброю що виростала з її руки і відкривала вогонь по істоті що бігла на неї, чорне павутиння виривалося з отворів, які затягувалися немов на воді. Вона завжди прокидалася до того як воно доставало її але завжди знала чим він закінчиться: її розірваним тілом, що холонуло на льоду. Вона також завжди знала що коли голденівці спустяться в лабораторії на Іо де виготовили монстрів, вона піде з ними. Сцена з її снів може втілитися в реальність. Вона це знала, як знала про батьківську любов до неї. Вона вітала це.

На палубі довкола неї лежали частини її обладунків. З тижнями подорожі на Іо, у сержанта було вдосталь часу аби повністю розібрати і підігнати їх. Майстерня «Росінанта» мала пристойне устаткування, яке до того ж, мало марсіянське походження. Ідеальна локація. Костюм довго не бачив детального обслуговування, але якщо бути чесною, то у відповідь вона отримає певну розраду. Бронекостюм марсіянського розвідника був неймовірно складною машиною, точно підігнаною під одягаючого.

Зняття і розбирання підсиленої броні було нетривіальним завданням. Воно вимагало повної концентрації. Кожну секунду, під час якої Дрейпер працювала над обладунками, вона не думала про монстра, який чекав аби забити її на Іо.

Нажаль, розрада закінчилася. Сержантка завершила обслуговування, знайшла навіть мікроуламок у маленькому поршні, який призводив до повільного але постійного витікання рідини з колінного приводу. Настав час просто зібрати все разом. Це було схоже на ритуал. Фінальне очищення перед виходом на смерть на полі бою.

Я забагато надивилася стрічок Куросави, подумала Дрейпер, але зовсім викинути ідею з голови не могла. Уява була зручним шляхом для навернення незбувної бентеги і суїцидальної здатності генерувати ідеї на честь і шляхетну жертовність.

Вона узяла зибраний торс і акуратно його протерла клоччям, видаляючи останні натяки на пилюку і машинну оливу, що налипли ззовні. Повітря наповнив запах металу і мастила. І поки вона пригвинчувала червону, емальовану крицю, вкриту тисячма подряпинок і вм’ятин до рами, вона перестала воювати з потребою ритуалізувати завдання