Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Послухайте, насправді ви не боїтеся. – почав лепетати він. – Ліс навіює вам страх, він грає з нами. Не дозволяйте йому. Ми впораємося! Все буде добре, ми ж маги, ну ж бо!

Друзі трохи підбадьорилися, заглиблюючись до лісу, вони зустріли непроглядну темряву між густо зростаючими деревами й сизий туман, що клубочився під ногами.

Вони уважно вдивлялися в будь–який просвіт у лісі, здавалося, ніби вони блукають у ночі. Навколо було тихо, жодних звуків, крім їхніх кроків. І це лякало Найджела, ліс ніби помер. Мають же бути хоч якісь ознаки життя? Шум листя, при пориві вітру, спів птахів, хоч що–небудь?  Уява малювала монстрів, що ховаються в темряві, йдуть за ними, тягнуть до них свої кострубаті пальці, капаючи отруйною слиною на суху чорну траву. Земля була в'язкою, черевики потопали в ній. Вдалині щось із писком пробігло, вони скрикнули. Нік схопив Калерію за руку, вона уважно глянула на нього і той, зніяковівши, відпустив її. Калерія зустрілася очима з Найджелом, знизавши плечима, і вони пішли вперед, вдивляючись у темні ряди дерев на шляху.

–Тихіше. – сказав Нік. – Це лисиця, і тільки.

–Хоч лисиці тут є.– прошепотіла Есме. –Я думала, тут немає нічого живого.

–Весь цей ліс оживлений темною магією. Пояснив він, ідучи вперед.– Тут можуть мешкати будь–які магічні істоти.

–Тобто та лисиця теж магічна?

–Це може бути перевертень.

–Він, що, обернеться на повний місяць? –хмикнув Найджел.

–Ні. Він змінює вигляд на будь–яку тварину, щоб пристосуватися. Дуже небезпечні хижаки, не підходьте до них.

У тіні кущів почувся дитячий плач. Нік прикрив друзів собою, Калерія стиснула Ніка за плече і, почервонівши, прибрала руку. Есме підійшла до низькорослого чорного куща терну і заглянула в кошик.

–Есме, не підходь! – застеріг Нік.

–Я просто подивлюся. Там дитина! – вона простягнула руки й витягла з кошика немовля в білих пелюшках. –Малюче... як ти тут опинився?

 –Есме, ні. – шепотів Нік. – Залиш його.

–Це всього лише дитина, що вона може зробити? Його треба забрати. Не можна залишати його тут.– сказала Есме, вдивляючись у немовля.

–Не можна нічого забирати з Похмурого лісу. Це не справжня дитина.– говорив Нік.– Поклади його в кошик.

–Як ти можеш так говорити? – насупилася вона, піднявши яскраво–фіолетові очі на Ніка. – Хіба можна бути настільки жорстоким?! 

Найджел помітив, як дитина зникла і в руках Есме опинилася велика фіолетова гусінь. Дівчина була зачарована, вона говорила з нею, сприймаючи її за дитину, а та відкрила великий рот із чотирма гострими зубами. Есме, нібито не бачила цього, вона посміхаючись, обійняла істоту. Найджел сіпнувся, щоб підійти до подруги, але Нік утримав його.

–Якщо ти насильно вирвеш у неї гусінь, Есме вб'є тебе. Вони зачаровують жертв і ті готові померти за них. Вона повинна сама побачити, що в її руках не дитина.

–Есме. – шепотіла Джилана. –Придивися. Це не дитина! 

–Не слухай їх, малюче. – ігноруючи Джилану, продовжувала вона.

–Очисти свій розум.– прошепотів Найджел.

–Він чистий, Найджеле. Це дитина.

–Будь ласка, Ніку. – благала Калерія, дивлячись на нього. – Зроби що–небудь.

–У твоїх руках чудовисько.– сказав Нік.

–Це не те, що вона просила.– закотила очі Ельга, а потім заплющила очі й почала читати заклинання, піднявши руки вгору. Мороз поповз по стовбурах дерев і закружляв снігом над Есме.

Її очі поступово повернули колір, глянувши в пелюшки, дівчина з вереском кинула гусеницю і побігла до друзів.

–Заклинання явища? – хмикнув Нік. – Я думав, воно заборонене.

–Для смертних.– підсумувала Ельга.

–Воно ще живе! – крикнула Есме, ховаючись за плечем Джилани. Гусінь пищала, підповзаючи до друзів. Нік закрив собою Калерію, Найджела і Джилану з Есме. Ельга підкинула руку, навколо якої клубочився мороз, але Пітер виявився спритнішим, він кинув у гусінь вогняну кулю і та почала горіти, звиваючись.

–Непоганий кидок.– резюмувала Ельга.

–Дякую, справа в повороті плеча…–задоволено почав був Пітер, потім нахмурився мовчки і рушив вперед.

Ельга посміхнулась, хитаючи головою. Вони продовжили шлях, Есме дивилася кудись перед собою. Найджел розумів, що подрузі важко повірити в те, що безневинна дитина, насправді гусінь–вбивця.

–Не засмучуйся. – заспокоювала її Джилана. – Я б теж не змогла залишити дитину.

–Не всім чуже співчуття, правда Ельга?– саркастично підмітила Пайпер.

–Спостерігаючи за тобою зараз, розумію, що тоді я якраз–таки, співчуття і проявила... – закотила очі Ельга і прискорилася, наближаючись до Ніка та Калерії.

–Я теж думав про те, що всі дані зберігаються в Ґотлінських архівах... – говорив Нік, звертаючись до Калерії. – Але їх набагато більше по світу, я знайшов стільки цікавого в Сієтлі...

–Подумати не могла, що хтось поширював ці знання поза Ґотліном.– хитала головою Калерія.