Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Найджел спостерігав за Ніком і прийомною матір'ю, його мучило передчуття, що Нік небайдужий до неї, і хлопець поки не розібрався, як поставитися до цього факту. Вони продовжували переміщатися проклятим лісом, навколо була гробова тиша, зловісна, ніби передчуваюча щось. Ельга і Нік переглянулись, хмурячись, Нік різко озирнувся і крикнув:

–Біжіть уперед, швидко!

Раптово почувся тріск і дерева почали стрімко виростати з–під землі, зв'язуючись між собою, ряд за рядом. Вони перетворювалися на стіни, які розділяли кожного з тих, хто біг.  У відокремлених отруйними рослинами секторах стояла напівтемрява, Найджела долала параноя, він бачив кістляві пальці з гострими нігтями, що тягнулися до нього, але то був лише листок, він відчув, як щось маленьке та швидке миттєво проскочило поряд з ногою, але то був камінь, підсвічений телефонним екраном, який тремтів разом із рукою хлопця. Щось торкалося обличчя, тягнуло його волосся, смикало за сорочку, щось важке лягало йому на плече. Хлопцеві здавалося, що за ним хтось дивиться, потилицю і спину вкривали мурашки, він обертався, але нічого не бачив. У тиші, він чув кроки і хтось без угаву шепотів його ім'я. Найджел переконував себе, що це шум вітру, але частина його не вірила в це. Його лоб був липким від поту, все тіло здригалося від мурашок, серце калатало в грудях, параноя перетворювалася на паніку. Нескінченні повороти стінок лабіринту зводили Найджела з розуму, він не знав, де перебував і куди має йти далі. Він світив екраном телефону, поки той не згас, а сам смартфон не впав, опинившись загубленим у густій чорній траві. Хлопець негайно присів підняти його, усвідомлюючи, скільки б років йому не було, але зараз, він безсумнівно боявся темряви. Він нишпорив рукою по землі, шукаючи телефон, ґрунт був дивним, якимось пружним, зернистим і слизьким. Найджел здригнувся, коли щось поповзло по руці.  Знайшовши телефон, він підсвітив ним землю і побачив безліч жуків розміром з фалангу, вони були чорними, блискучими і слизькими. Безліч лапок і щільні крила давали їм змогу моторно переміщатися. Найджел помітив, що комахи повністю вкрили його взуття, повзли вгору по штанині, кілька були на рукаві, і двох він відчував у своєму волоссі. Відраза накрила хлопця, він намагався змахнути їх усіх із себе. Він відчув, як щось його вкусило. Тупий біль пронизав руку. А потім усе почорніло. Найджел відчув холодний вітер на вологому від поту обличчі, йому було холодно. Помітивши перед собою чийсь силует, він підскочив і побіг уперед, зібравши всі сили в кулак. Незрозумілі зелені спалахи мерехтіли всюди, обертаючись, Найджел побачив Ніка, Ельгу і Джилану.

–Як ви вибралися? – запитав він.

–Найджеле, біжи! – крикнула Ельга, піднявши руку з крижаним кинжалом.

Раптово спалах пронизав тіло Ельги і дівчина скрикнувши, впала навзнак. Обличчя Найджела похолоділо, опустившись на землю поруч із нею, він торкнувся руки Ельги. Усвідомлюючи, що подруга мертва, він закричав.

–Стережися! – крикнув Пітер, виростаючи перед Найджелом, коли спалах долетів до хлопця. Пройшовши через груди Пітера, спалах залишив його тіло, продовжуючи свій шлях по непроглядній темряві. Пітер обм'як, падаючи на Найджела. Есме, яка тікала від спалахів, була вражена в голову, одразу ж упавши на земою. Помітивши, як Калерія намагається відігнати спалахи, використовуючи блискавки, хлопець спробував застосувати силу, щоб врятувати друзів. Але його сил виявилося недостатньо. Калерія і Джилана загинули наступними, відпустивши руку прийомної матері, Найджел заплакав, піднімаючись. Він дивився на спалахи, кричачи їм прокляття.

–Чого ви хочете?! Заберіть мене! Чого ж ви чекаєте?

–Це історія твого життя, Найджеле. Усі твої друзі рятують тебе, адже сам ти не в силах подбати про себе. – шепотів незнайомий голос.

–Це неправда!

–Озирнися. Біля твоїх ніг лежать тіла твоїх друзів, які намагалися врятувати боягуза.

–Я не боягуз!

–Ти міг би створити стільки чудових справ. – відгукнувся шепіт. – Але ти обрав інший шлях.

–Який ще шлях?

–Шлях слабака. Ти таке розчарування, Найджеле.– шепотів голос.

 Цей голос затягував Найджела, ніби поміщаючи тіло і розум хлопця в стан заціпеніння. І він би загинув у цьому лабіринті, якби не почув він крик Ельги, що розігнав страшні видіння. Він кліпнув очима, тіла полеглих друзів зникли, а сам він знову опинився посеред катівень лабіринту. Крижаний вітер колов щоки і викликав пару при кожному зітханні, він усвідомив, що засинає, укуси на руці більше не турбували хлопця, він усе ще перебував у жаху від побаченого. Раптово на сусідньому осередку лабіринту виросла крижана брила, трав'яні стіни розійшлися й зм'якли, рик Айларіана повернув хлопця до тями, з жахом Найджел тікав, пересуваючись так швидко, як міг, повітря дряпало сухе горло, м'язи в ногах горіли, перед очима пливло, а укус на передпліччі пульсував. Айларіан прогарчав і вибігши з–за трав'яної стіни, підхопив Найджела, посадив собі на шию. Хлопець непритомнів, хапаючись однією рукою за шию барса, що мчав під ним, його передпліччя набрякло, він відчував, як вени на руці горять.  Примружившись, хлопець помітив, що лабіринт закінчився, і друзі колишнім складом біжать у туман. Айларіан ступав м'яко, але біг дуже швидко, від чого Найджела підкидало на його великих лопатках.

–Що це було?! Що ми бачили? – не вгамовувалася Пайпер, звертаючись до Ніка.

–Наші страхи. – похмуро відповіла за нього Ельга. – Цей лабіринт викликає найпотаємніші страхи, найглибші.