Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

сандалі з гострими цвяхами і веригою залізною до коней диких прив'язати, аби біг з кіньми. Святий же, до коней тих прив'язаний, у залізних сандалях з цвяхами, настільки швидко біг з ними, що видавалося, наче коней випереджує. Бог же був з ним, допомагаючи йому. Говорив святий у бігу своєму: "Господи Боже, що робиш ноги мої наче в оленя, подай мені досконале терпіння". Ігемон же, таке терпіння мученикове бачачи, звелів вкинути його до темниці, не давати ж йому зовсім їжі і пиття, аби з голоду і спраги помер. Коли ж три дні минуло і святий голодний і спраглий перебував, увійшли до темниці два прекрасні юнаки, з них же один ніс хліб чистий, а другий — воду в посудині, і сказали до святого: "Прийми цей найдорожчий дар, який Господь Бог твій посилає". Мученик же Христовий, прийнявши, їв і пив, підкріпився тілом і мовив: "Дякую Тобі, Господи, що змилосердився наді мною і не зневажив мене, але наситив мене небесним своїм хлібом і питтям, хвалю і славлю велич Твою навіки. Амінь".

Коли ж настав день, сів ігемон на судищі і звелів привести мученика на допит. Став же святий перед ним, лицем світлий, ум до Бога спрямував. Дивувався ж ігемон, бачачи, що після таких мук мученикові лице не змінилося. І сказав йому: "О Зосимо, принаймні нині наберися розуму і принеси жертву богам, аби не шматували тебе ранами і не помер ти люто". Відповів святий: "Ти, коли хочеш, сам жертвуй подібним собі бісам, я ж, як і раніше сказав, служу Богові моєму". Розгнівався ж ігемон, звелів повісити мученика на катівні і сказав до нього: "Чи бачиш, окаянний, наскільки великі муки перед тобою, якщо не послухаєш мене і богам не принесеш жертви?" Відповів святий: "Люблячи живого Бога, ні за що маю ті муки". І звелів ігемон залізними гребенями обдирати тіло мученикове. Коли обдирали мученика, велегласно взивав він до Бога, кажучи: "Нині найбільше пізнаю милосердя Твоєї доброти, Христе, світу Творче, бо укріпив мене Ти все мужньо перетерпіти ані нічого нетерплячого не сказати, аби тими муками сила божества Твого більше була зрозуміла". Коли те святий сказав, звелів ігемон, знявши його з катівні, знову перед собою поставити і сказав йому: "Багато мук Христа свого ради ти перетерпів і ніякої користи не здобув. Тому нині підійди і принеси жертви богам". Відповів святий: "Домитіяне, лютий кате, нелюде, всілякого нечестя сповнений, побійся Бога Небесного, покинь блуд свій і ідолів не називай богами, біси-бо вони, а не боги". Сказав ігемон: "Чи ти, о найнечестивіший чоловіче, смієш богів наших бісами називати, яким цілий світ святкові дні влаштовує?" Сказав мученик: "Які святкування мають боги твої у пеклі, такі й тобі будуть, і цареві твоєму, і всім, що в них вірять". Ігемон же знову звелів повісити його на катівні. І принесли свічки, обпалювали живіт його. Казав же мученик до ігемона: "Не лише живіт мій, а й ціле тіло моє спаліть. І ніколи мене не переможеш: є Христос мій зі мною, зміцнюючи мене. Ось дуже хочу загинути від тебе, це-бо слава моя перед Христом моїм, якщо помру за Нього". Не знав ігемон, що ще робити, засудив мученика на смерть, аби сокирою голову йому стяли. Коли вели мученика на місце смертне, молився він до Бога, кажучи: "Господи, Боже мій, зглянься на мене, грішного, і прийми душу мою з тими, що угодили Тобі від віку, бо Ти слава моя і похвала віднині на віки вічні".

Досягнувши ж місця смертного, поклав голову свою за Господа свого, стратили його сокирою. Закінчив страждання своє святий мученик Зосима місяця червня у 19-ий день у граді Кононійському, володів у Римі Траян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж слава і держава навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Йоана Відлюдника

Преподобний отець наш Йоан, покинувши світ, став монахом і перебував у відлюдництві пустельному в Палестинському краю недалеко від Єрусалиму, богоугодно в пості й молитвах проводив дні свої. Про його богоугодне життя у книзі, що зветься Лимонар, яку преподобні отці Йоан і Софроній (який був пізніше патріярхом Єрусалимським) склали, написано так: "Розповів нам (Йоанові та Софронію) авва Діонисій, пресвітер і посудохранитель святої церкви в Аскалоні, про авву Йоана, відлюдника, кажучи, що великий життям був муж той у нинішньому роді й богоугодний вельми. Жив у межах села Сехуста, що лежить від Єрусалиму десь за двадцять поприщ, мав же старець у печері своїй образ Пречистої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, що на руках тримала Предвічне Немовля — Христа, Бога нашого. І коли хотів старець куди йти: чи в пустелю далеко, чи в Єрусалим поклонитися Чесному хрестові і гробу Господньому й відвідати святі місця, чи в Синайську гору помолитися, чи до святих мучеників, що були далеко від Єрусалиму, — любив старець віддавати честь святим і виходив часом в Ефес до гробу святого Йоана Богослова, інколи ж до святого Теодора у Євхаїти, часом до святої Теклі в Селевкію Ісавритську, коли ж до святого Сергія у Сарафас, часом до того, часом до иншого святого, — відходячи, влаштовував, у своїй печері лампадку перед образом Пречистої Богородиці і запалював її, як же мав звичай. Ставши на молитві, молив Бога, щоб скерував йому путь. Дивлячись на ікону Богородичну, казав: "Пречиста Владичице Богородице, тому, що в далеку путь відходжу, в якій багато днів маю затриматися, ти сама лампадку свою доглядай і незгасимою за моїм проханням бережи, поки повернуся. Я-бо твою допомогу за співподорожнього маю, відходжу в дорогу намірену". Це до святої ікони мовивши, відходив у путь свою і затримувався в дорозі часом місяць або й два-три, коли ж і п'ять-шість. Повернувшись, завжди заставав лампадку повну, палаючу, як же, відходячи в дорогу, залишив, і ніколи не заставав її погаслою.

Ще ж і те про преподобного цього отця Йоана у тій самій книзі Лимонар написано, що ходив колись у межах поля того, де печера його була, і зустрів лева великого, що назустріч йому йшов, на місці, що вельми тісну стежку мало, між двома загородами терновими, ними ж землероби звикли загороджувати ниви свої. І настільки тісна була дорога, що одна піша людина без ноші заледве могла пройти через терня. І коли обидва, старець і лев, один до одного наблизилися, старець не дав дороги леву ані лев через вузькість місця