Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

34.2

Невелике озеро посеред лісу густо заросло ряскою і тиною. Айна здалеку відчула різкий запах  гниючих водоростей.

Вони з Теумаром майже не розмовляли, думаючи кожен про своє. День пройшов спокійно. Вони перекусили просто на ходу залишками вчорашньої їжі і надвечір уже досягли озера. Айні нестерпно хотілося помитися, розібрати волосся.

Але вставши на березі, вона з огидою почала розглядати зелену воду, з якої стирчали ослизлі  корчі.

– Коли я був тут останній раз, воно виглядало чистим, – сказав Теумар, – ми навіть купалися в ньому.

– Мабуть, це було дуже давно! – сказала Айна. 

Вона е спробувати воду рукою і гидливо струсила з пальців  прилиплу ряску.

– Три роки тому… Я, батько та Мер'ята.

– Утрьох?

– Ні, зі слугами. Потім піднялася буря, і нам довелося повернути назад… Відпочинемо тут трохи. Створити захисне коло? – спитав Теумар.

– Ні, не думаю, що це гарне рішення –  марно витрачати сили. Ми ж не збираємось спати!

–  Як знаєш…

Айна розсідала коня, пустила його пастись, а сама взяла в руки лук і почала ретельно його розглядати, потім перевірила, чи надійно закріплена тятива.

Такі луки виготовлялися з лози, вирощеної за допомогою особливої ​​магії, але для того, щоб вони без промаху били в ціль, потрібно коротке заклинання  –  одне єдине слово, сказане пошепки.

– Покажеш свою майстерність? – спитав Теумар, спостерігаючи за тим, як захоплено дівчина перевіряє лук.

– Я не стрілятиму в тварин заради забави! – сказала Айна, погладжуючи оперення стріл, що спокійно дрімали у грубому шкіряному сагайдаку.

– І не треба… Бачиш ті жолуді на дубі? – запитав Теумар.

Айна подивилася, куди він показував. Три жолуді висіли на самій верхівці, ледь помітні серед тінистого дубового листя.

– Бачу.

– Збий їх. Без заклинання.

– А мені й невідомо ваше таємне слово. Воно не таке, як у Етеляні!

– І справді – не таке! – посміхнувся Теумар.

Айна байдуже знизала плечима, наклала стрілу на лук і натягла тятиву. Вона з дитинства стріляла так, що навіть Сайм часом заздрив її майстерності та вмінню поадати у ціль.

З тихим посвистом понеслася тонка стріла і встромилася в напівтемряву кучерявої дубової крони. Жолуді зірвалися з гілки, з легким шумом покотилися вниз, миготнувши в густому листі.

– Не погано! – присвистнув  Теумар.

Айна опустила лук і спитала глузливо:

–  Підеш дивитися, наскільки чистий зріз?

– Ні, не піду.

Те, що Теумар вбив змію, мало вплинуло на їхні стосунки. Звичайно, Айна була вдячна йому за допомогу, але не вважала, що це до чогось її зобов'язує. Навпаки, та обставина, що він може вважати її своєю боржницею, злила дівчину.

Розумом Айна розуміла, – їм треба триматися поряд, діяти спільно і не витрачати сили на марні сварки, але все  її єство  протестувало проти зближення. Айна й сама дивувалася своїм почуттям: то вона в душевному пориві готова була пробачити Теумара за все, а наступної миті з новою силою скипала в її крові ненависть, і вона починала закликати на його голову усі немислимі біди.

Після короткого відпочинку вони рушили вперед. Дрімучий ліс не дозволяв пускати коней галопом, а Теумару зараз нестерпно хотілося швидкості та вітру, щоб забути, не думати про ту невідомість, яка може перегородити їм шлях, про ті неприємності, що валятися на них, немов каміння з гір – стрімко й невпинно.

Але існування поряд з цією зарозумілою етелянською дівчиною було для нього ще більш болісним випробуванням. Як хотілося якнайшвидше позбутися її, прибрати з очей геть! Але поки не здобутий чорний мох, про таке нема чого й мріяти!

Якщо Айна думала тільки про себе, то Теумару доводилося думати про них обох. Якщо з Айною що-небудь трапиться, у батька не залишиться жодного шансу, а якщо з ним самим щось станеться, то Айна теж не переживатиме про свої обіцянки. Його смерть позбавить її всіх зобов'язань.

Теумар дивився на Айну, яка їхала трохи осторонь. Навіть у полоні, навіть позбавлена ​​пам'яті, не виглядала вона покірною чи зламаною. І зараз у неї такий вигляд, ніби весь світ належить їй одній, і лише вона вільна розпоряджатися, чому в цьому світі бути, а чому – ні.  

Теумар стиснув зуби. То нехай тішиться до часу! Життя змінюється дуже стрімко, і все, що колись здавалося немислимим, може стати здійсненним. Будь-яка година може настати… Звичайно, Теумар не бажав Айні лиха, але він хотів побачити її душевні муки, хотів, щоб вона зрозуміла, – світ створений не лише заради її втіх та примх.

Теумар дуже сердився на дівчину, і сам не міг пояснити чому. Якби вона стала трохи ніжнішою з ним, якби погляд її став більш лагідним… Навіть коли вона дякувала йому за допомогу, то дивилася холодно і відсторонено. І ця незалежність, ця сила дошкуляли йому, позбавляли всякого спокою. Таке Теумар прощав лише одній жінці – своїй сестрі.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍