Читати книгу - "Антологія української готичної прози. Том 2"

в’їжджав закритий будою віз, ставав біля ґанку, злізав високий рудий жид, йшов досередини, а за кілька хвилин виходив з Лєопольдом, Андрієм і Марією і щось замотане в килимок здіймали з воза і вносили до середини, а за якої пів години жид виїжджав з замку.

З яким саме товаром приїжджав жид і лишав його в замку, довідаємось пізніше.

Сам замок і його мешканці були зв’язані з якоюсь глибокою тайною, котру вони старанно оберігали. Тайна та була страшна і відкриття її було ділом нелегким.

II

В Фінляндії, біля міста Гельсінґфорсу, в замку, проживала стара баронеса Анна Розен зі своїм внуком Ґуставом. Стара баронеса любила товариство, для того в замку щодня бували гості. Коли Ґуставові минуло двадцять п’ять літ, баронеса Розен сказала йому одного дня:

– Настав час, коли я маю доручити тобі ключ до відкриття родинної тайни, отже, слухай уважно. Твій батько, а мій син Альфред Розен і мама Герміна померли в молодих літах при загадкових обставинах. Жили вони в замку в Україні над рікою Бугом. Я не любила того замку, він наводив на мене тугу і страх, а тому дуже коротко там перебувала і оселилась на стало тут в моїм улюбленім замку. Одного дня приїхав до мене доктор Карл Берґер з тобою, Ґуставе, тобі було тоді всього п’ять літ, і доручив лист твого покійного батька Альфреда, в котрім він писав, що умирає і просив прийняти тебе на виховання. Також повідомляв, що його жінка, а твоя мама Герміна також в тих днях померла. Далі просив, щоби про те усе оповісти тобі, коли будеш мати 25 літ. Що ти маєш поїхати на Україну, до замку баронів Розен і на третім поверсі віднайти в золотій кімнаті тайні дверцята в стіні, і там відкриється тобі велика тайна. Рівно ж там знайдеш лист і певні розпорядження батька, та щоби ти був дуже обережний з братом батька, а моїм сином, та твоїм дядьком Артуром Розеном, котрий мешкає в замку. Ось срібний ключ від потайних дверей в стіні. Тепер від себе мушу тобі сказати, що серце моє відчуває, що Артур є замішаний в справі наглої смерти твого батька і матері. З тої пори він не приїжджав до мене і на мої листи не відповідав, взагалі це людина злої волі і, як мені відомо, досі не женився, а живе одинцем, уникаючи людей. Отож ти повинен бути дуже обережний з ним і нічим не виявити йому своїх замірів. Рівно ж ні про що не звертайся з запитами до його служби. Пам’ятай, що той замок страшний, в нім царює нечистий, бажаючий людської крови. Я ні за що в світі не пустила б тебе, але проти передсмертної волі твого батька не можу йти. Виконай заповіт батька і якнайскорше покидай замок. Рік перед смертю твій батько зрікся своїх прав до нього в користь Артура, а я тобі записала оцей замок з усіми землями. Тепер ще одно: ось маєш ключ, котрим зможеш відчинити кожні внутрішні двері в замку, він тобі може стати у великій пригоді. Про існування того ключа ніхто не знає. Самого тебе я не пущу, з тобою поїде льокай Волтер Штойк, котрий любить тебе і не завагається голови за тебе положити. Крім того, він є мудрий і сильний.

Ґустав Розен з великою увагою слухав слів баронеси Розен, задавав їй ріжні питання, розпитував про Артура Розена і розподіл кімнат в замку, бо сам мало що пригадував собі.

За пару днів барон Ґустав Розен виїхав на Україну в товаристві Волтера Штойка. Оба були добре озброєні і споряджені в маленькі потайні ліхтарні.

III

Цілу дорогу Ґустав і Волтер снували пляни, як мають діяти для осягнення своєї мети. Коли були вже близько замку, рішили задержатись, щоби раніше приглянутись, що там діється, а для того завернули в коршму, яка стояла в лісі, на нічліг.

В коршмі не було нікого, лишень коршмар, рудий жид, дрімав на лавці. Побачивши гостей, жид пильно приглянувся до них і з питомою жидам цікавістю почав розпитувати, куди їдуть, чого і звідки. Подорожні відповіли, що вони купці і їдуть на Волинь.

Повечерявши, подорожні лягли спати. Ґустав, будучи стомленим, зараз заснув, а обережний Волтер не спав; йому видався підозрілим коршмар, а для того рішив бути напоготові.

Проминуло дві-три години, і він почув стукіт надворі. Хтось під’їхав возом до воріт, ще за кілька хвилин дався чути стук у вікно. Коршмар зараз встав і відчинив двері. До сусідньої кімнати увійшло двох людей і почали з коршмарем розмову по-жидівськи. Волтер пильно прислухувався, а знаючи німецьку мову, розбирав, про що велась розмова.

– Що, привіз? – запитав коршмар.

– Привіз, – відповів один з жидів, – молода і гарна. Ти добре заробиш.

– Але ти, Гершку, маєш накинути нам поверх умови, – говорив другий жид.

– Ну, ну! – озвався Гершко, – як добрий товар, то накину. Ви знаєте, що я ніколи вас не скривдив. А з яких вона, з гоїв чи з панів?

– З панів, дуже гарна, – відповів перший жид.

– Добре, я зараз запряжу коні і відвезу її, – сказав Гершко.

Взяв ліхтарню, і всі три вийшли з коршми. Волтерові стало ясним, що жиди доставляють Гершкові дівчат, а він продає їх, але кому? Може, до замку, виринула думка. Треба дослідити; замок недалеко.

Волтер тихенько встав, відчинив вікно і опинився на подвір’ї, де, сховавшись в бур’яні, наглядав, що роблять жиди.

Гершко оглядів «товар», одобрив його, вирахував гроші, запряг коні до свого воза, на котрий положили «товар», і виїхав з подвір’я в напрямку замку, а жиди рівно ж від’їхали в протилежну сторону.

Волтер в певній віддалі пішов за возом. Дійсно Гершко віз «товар» до замку. Він став біля брами, потягнув за дріт, і за кілька хвилин відчинилось віконце; по короткій розмові скрипнула брама і Гершко в’їхав на подвір’я. Чув Волтер, як відчинились двері до замку, як зняли з воза «товар» і занесли до середини, а за півгодини Гершко виїхав, брама, замкнулась і запанувала тиша.

Волтер вернув до коршми не помічений Гершком і рано оповів про все Ґуставові.

– Нещаслива жертва, – сказав Ґустав, – нашим обов’язком є звільнити її.

Поснідавши і розплатившись з Гершком, виїхали з коршми. Скоро побачили замок – непривітний, сумний.

– Мусимо діяти швидко, – сказав Ґустав до Волтера.

– Так, цеї ночі ви маєте дістатися до тайного сховку, там з певністю найдете необхідні вказівки.

IV

Коли під’їхали до брами, Волтер потягнув за дріт