Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

цілком себе захистити, прописавши все у контракті. Там було б зазначено, що твій єдиний обов’язок — написати великий есей про кожну з країн. Їх буде шість — Англія, Франція, Іспанія, Італія, Німеччина та Австрія. Авторські права на ці есеї належатимуть лише тобі. Якщо влаштуєш усе як слід, це принесе тобі п’ятдесят тисяч доларів. Тож я пропоную таке, Чарлі: почнімо з Іспанії, найпростішої країни, і погляньмо, як воно піде. А тепер слухай сюди: Стюарт каже, що він оплатить тобі місяць проживання в готелі «Ріц» у Мадриді. Для ознайомлення. Ти не міг би просити кращих умов. Вам обом це сподобається. «Прадо» — якраз за рогом. Путівник «Мішлен» подає перелік із декількох першокласних ресторанів, таких як «Ескадрон». Я влаштую всі інтерв’ю. До тебе в «Ріц» один за одним приходитимуть художники, поети, критики, історики, соціологи, архітектори, музиканти і ватажки кримінального світу. Ти міг би сидіти цілісінькими днями, розмовляючи з чудовими людьми, насолоджуючись вишуканими стравами і напоями та ще й збагачуючись при цьому. За три тижні ти міг би написати працю «Сучасна Іспанія: культурний огляд» чи щось таке.

Рената, отямившись, тепер зацікавлено прислухалася до Такстерових слів.

— Цей видавець і справді взяв би на себе витрати? Як на мене, ця угода з поїздкою у Мадрид — чудова.

— Ти ж знаєш ці величезні конгломерати, — відказав він. — Що таке для Стюарта кілька тисяч доларів?

— Я про це подумаю.

— Зазвичай, коли Чарлі каже, що він подумає, це означає «ні».

Такстер нахилився до мене в своєму ковбойському капелюсі.

— Я знаю, що в тебе на думці, — мовив він. — Ти думаєш, що краще б я спершу закінчив свою книжку про диктаторів. Такстере, avec tout се qu’il a sur assiette? Буцімто я хочу все й одразу. Але так воно і є. Інші люди не витримали б такої напруги, а для мене що більше роботи, то краще я її виконую. Я можу написати про трьох диктаторів за три місяці, — наполягав Такстер.

— Мадрид — звучить привабливо, — сказала Рената.

— Це ж батьківщина твоєї матері, — мовив я.

— Дозволь коротко описати тобі становище готелю «Ріц» у різних країнах, — вів далі Такстер. — Лондонський «Ріц» уже занепав, він утратив колишню репутацію й став жалюгідний. Паризький «Ріц» належить арабським нафтовим магнатам на кшталт Онассіса та техаським баронам. Жоден офіціант не зверне там на тебе уваги. Лісабонський «Ріц», через ці португальські заворушення, вже не назвеш спокійним місцем. Але Іспанія досі залишається стабільною й доволі феодальною, тож може запропонувати справжній старосвітській прийом у «Ріці».

У Такстера з Ренатою спільне було те, що вони вважали себе європейцями. Рената через Сеньйору, а Такстер через свою французьку гувернантку, зв’язки його родини в різних країнах, а також через ступінь бакалавра французької філології, здобутий в Олівет-коледжі, Мічиґан.

Окрім грошей, Рената вбачала в мені запоруку цікавого життя, а Такстер — життя вищого, що вело, можливо, до Важливої Заяви. Чекаючи на Кетлін, ми пили чай і шері та їли тістечка, вкриті цукровою глазур’ю чудесних кольорів.

— Намагаючись бути в курсі твоїх зацікавлень, — сказав Такстер, — я читаю Рудольфа Штайнера, і він чарівний. Сподівався чогось у дусі мадам Блаватської, але виявилося, він дуже раціональний містик. Що він думає про Ґете?

— Такстере, не починай, — мовила Рената.

Проте я потребував серйозної розмови. Я її прагнув.

— Це не містицизм, — сказав я. — Ґете просто не хотів зупинятися в межах, окреслених індуктивним методом. Він дозволив своїй уяві переступати ці межі й проникати всередину речей. Митець іноді намагається побачити, як близько він може підійти до того, щоб стати річкою чи зіркою, бавлячись у своє перетворення на те чи те, набуваючи форми тих явищ, що він їх малює чи описує. Хтось навіть написав про астронома, який випасає отару зірок — отару свого розуму на космічних луках. У такий спосіб працює творча душа, то чому поезія мала би відмовитися бути знанням? У Шеллі Адонаїс після смерті стає частиною краси, яку він зробив іще красивішою. Тому згідно з Ґете небесна блакить — це теорія. Думка про блакить. Блакитний стає для нас блакитним, коли його сприймає людський зір. Такий чудовий чоловік, як мій покійний друг Гумбольдт, відчував благоговійний страх перед раціональною ортодоксальністю, а оскільки він був поет, це, либонь, коштувало йому життя. Чи не досить бути бідолашною, незахищеною, роздвоєною істотою? Чи конче бути ще й бідолашною, незахищеною, роздвоєною душею? Чи конче вимагати від уяви зречення від її цілковитого та вільного зв’язку з усесвітом — усесвітом, про який говорив Ґете? Всесвітом — як живими шатами Господа. А сьогодні я з’ясував: Гумбольдт і справді вірив, що люди — надприродні істоти. Він теж!

— Він знову за своє, — сказала Рената. — Навіщо ти заохочуєш ці його балачки?

— Думка — справжній складник буття, — намагався продовжити я.

— Чарлі! Не зараз! — урвала мене Рената.

Такстер, який зазвичай був увічливий із Ренатою, давав їй сувору відсіч, коли вона втручалася у ці розмови про вищі матерії. Він сказав:

— Мені й справді цікаво, як мислить Чарлі.

Він курив свою люльку, і його розтягнуті вуста під крисами ковбойського капелюха здавалися темними.

— Спробуй пожити з цим, — мовила Рената. — Чудернацьке теоретизування Чарлі створює такі комбінації, що ніхто інший не міг би їх уявити. Він проводить паралелі між тим, як виконує свою роботу американський конгрес, та Іммануїлом Кантом, російськими таборами ГУЛАГ, філателією, голодом в Індії, коханням, сном, смертю і поезією. Що менше розмов про те, як він мислить, то краще. Але якщо ти й справді мусиш бути гуру, Чарлі, не спиняйся на півдорозі — вдягни шовковий халат, дістань собі тюрбан і відрости бороду. З тебе вийде страшенно привабливий духовний лідер — із бородою та цими твоїми тонкими ніздрями. Я виряджуся разом із тобою, і ми матимемо великий успіх. Завдяки витівкам, що вдаються тобі без жодних зусиль! Мені часом доводиться себе щипати. Здається, що ковтнула п’ятдесят піґулок валіуму й чую голоси.

— Люди з могутнім інтелектом ніколи не впевнені, чи все це не сон.

— Що ж, люди, які не знають, сплять вони чи ні, не конче мають могутній інтелект, — відказала Рената. — Моя теорія полягає в тому, що ти караєш мене цією антропософією. Ти знаєш, про що я. Ця білява курдупелька познайомила тебе зі своїм батьком, і відтоді все перетворилося на жах.

— Я хочу, щоб ти договорив, — знову звернувся до мене Такстер.

— Я веду до того, що індивід немає можливості висловити те, що в нього на серці, — любов, прагнення