Читати книгу - "Спалах, Ендрю Вебстер"

Однак сам Тімур холоду зовсім не відчував.

У цей момент, з гучним грюканням, приблизно за двадцять метрів ліворуч, з неба впала шафа.

Вона виникла нізвідки, мов тінь, і затулила сонце. А потім з гуркотом обвалилася на землю. Дерево застогнало, потріскалося, а сама конструкція перекосилася, завмерши, наполовину занурена в неприродно рожевий сніг.

Тімур ще підозріліше поглянув на Святослава. Мабуть, його витівки, певне щось задумав – вертілося в сімнадуятого у голові. Проте на обличчі перукаря бачив лише щирий подив. З таким виразом той витріщався на шафу.

Зі скреготом двері шафи відчинилися, хоч сніг і вперто чинив опір, намагаючись утримати їх на місці. Але щось невидиме всередині наполягало на своєму – дверцята розчахнулися, здійнявши у повітря хмару рожево-червоного пилу.

З темного нутра шафи, наче тінь, що нарешті знайшла вихід у цей світ, повільно виступив Кір. Його фігура здавалася примарною – то набирала чітких обрисів, то розпливалася, мов тьмяний відблиск у старому дзеркалі. Чорний одяг поглинав світло, а капелюх відкидав довгу, неприродно густу тінь на вкриту снігом землю.

Він зупинився, ніби вдихаючи повітря після довгого забуття, і повільно підняв голову.

Тімур відступив на крок, не зводячи погляду з постаті, що виповзла зі шафи. Кір умів поводитися у снах, наче риба у воді.

Але щось було не так. І Тімур швидко збагнув, у чому справа.

***

Седан «Daewoo Leganza» повільно під’їхав до воріт, зварених із труб і пофарбованих у жовтий. Святослав, звісно, не бачив цього кольору – для нього ворота були світло-коричневими, а червоний напис «НЕ ПАРКУВАТИ» виглядав темно-зеленим.

Та й кому б тут паркуватися? Це місце було надто відлюдним. Хіба що якийсь випадковий подорожній зупинився б на хвильку, щоб сходити до вітру.

Ця місцина все ще була в межах міста, але майже на самій околиці. Від дороги сюди вів короткий, метрів двадцять, з’їзд із ґрунтовки, яка, судячи з усього, не раз ставала пасткою для вантажівок, що перевозили кіоски та магазинчики в кузовах.

Тепер Святослав зрозумів, куди мер міста звозив, квіткові кіоски, ковбасні прилавки, а також намети з трусами, шкарпетками та іншим крамом після своїх зачисток територій біля метро. Усі вони лежали тут, захаращуючи поле площею приблизно три гектари, сховані за світло-коричневим парканом.

Заглушивши мотор, Святослав залишився сидіти в машині, чекаючи, чи не з’явиться хтось – сторож або охоронець. По той бік паркану виднілася якась імпровізована вежа, та, наскільки він міг розгледіти, вона була порожня.

Усе виглядало так, ніби людська нога не ступала на це звалище вже давно – можливо, рік, а то й півтора. Запустіння відчувалося в усьому: жодних свіжих слідів, ніякого руху, лише мовчазний хаос покинутих кіосків та магазинчиків.

Після прощання з дідом Єфимом, чи то половиною Лестера, як сам старий себе називав, Святослав – колишній перукар, а ще раніше воїн АТО – покинув місто. Протягом години він міркував, що робити далі, ховаючись у своєму седані серед дерев, подалі від дороги.

По радіо коротко згадали про стрілянину біля Музею «НАН України» й повідомили про одну загиблу особу. Детальнішу інформацію обіцяли оприлюднити в обідніх новинах – якщо, звісно, журналістам вдасться щось дізнатися.

У якийсь момент для Святослава стало очевидним: тих, хто буде його розшукувати, побільшало. Поліція, родичі загиблих, а тепер ще й Тімур. Останній був особливим випадком – не лише через свою впертість, а й через дар, який ставив його у вигідніше становище перед усіма іншими.

Тому Святослав задумався про переговори – так, як це тепер робила держава майже щомісяця зі стороною, що воювала.

Револьвер Єфима тепер був у нього. А ось чи мав зброю Тімур – це питання. Втім, Святослав не збирався хапатися за хромований ствол, хіба що в крайньому випадку.

Спершу він хотів запропонувати Тімурові своєрідну співпрацю. Адже їм обом був потрібен цей дивний автомобіль. Правда, віри в те, що переслідувач погодиться, було зовсім мало – може, відсотків п’ять. Але спробувати він мусив.

Ризикувати життям та «Daewoo» Святослав не міг, тому вирішив діяти обережно – провести щось на зразок драфту з НХЛ.

У Національній хокейній лізі після закінчення сезону команди мають коротке вікно, кілька тижнів, щоб задрафтувати або попередньо домовитися з молодими гравцями. Йдеться про спортсменів зі шкільної чи молодіжної ліги, які зможуть виступати за клуб, коли досягнуть відповідного віку. Святослав хотів укласти таку попередню домовленість із Тімуром ще до їхньої особистої зустрічі. Саме тому він уже десять хвилин стояв тут, перед воротами з труб, раз у раз мигаючи фарами.

На його приїзд і мигання фарами ніхто не відреагував. Святослав вийшов з автомобіля й підійшов до воріт – за ними панувала тиша. Серед кіосків і магазинчиків могли ховатися лише щури та безхатьки. Тварини його не хвилювали, хай собі живуть, а от безхатченки…

Щоб відчинити ворота, через які колись проїжджали фури, потрібно було просунути руку за огорожу й потягнути засув на себе. Святослав так і зробив, але марно – після місяців без використання механізм заіржавів і заклинив. Довелося повернутися до седана, взяти пляшку води й полити метал, сподіваючись, що він хоч трохи піддасться.

При другій спробі засув ледь ворухнувся. Хоча надворі було не надто тепло, Святослав уже встиг спітніти. Він зробив кілька ковтків води, потім знову полив нею метал. Третього разу засув нарешті піддався – залізний стрижень вислизнув із пазів. Святослав кинув його під ноги, розчинив ворота, але одразу ж зігнувся від болю в пораненому животі. На цей випадок у нього був «Парацетамол», який він прихопив ще під час втечі з дому.

Проковтнувши знеболювальне і перевівши подих, Святослав знову сів у седан. Завівши двигун, він повільно заїхав на територію звалища – або, точніше, кладовища кіосків. Інакше це місце назвати було важко. Магазинчики й кіоски громіздилися один на одному в чотири ряди, а подекуди й у шість. Дахи деяких були провалені, інші ще трималися доволі міцно. Вивіски нагадували про минуле життя: «Люля-кебаб», «Ашанчик», «Золото», «Шаверма», «Жіноча білизна», «Окуляри», «Швидко гроші» – чого тут тільки не було.