Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"

— А чи не дешевше було б купити сірого кролика? — поцікавився медійник.

— Дешевше, — погодилася вона. — Але це був би вже інший кролик — не такий ручний, не такий ласкавий!

Рената вийшла з комори.

«Це ж треба, — подумала. — Кролика Ґедимінасом назвати!»

Вона повернулася в обійстя. Закип’ятила води і заварила чай у найбільшому керамічному чайнику.

З коридору почувся гомін — тупотіння десятка ніг. Вона напружилася. Перенесла великий чайник для заварювання у вітальню, поставила по центру овального столу.

Вітас зайшов першим, за ним слідом — ще п’ятеро, в тому числі не помічена Ренатою раніше дівчина із саквояжиком у руці. Оператор розмістив посеред кімнати триногу і поставив на неї камеру.

Рената розгубилася. Запросила всіх до столу. Взялася наливати чай.

Їй здавалося, що вони просто посидять і побалакають, думалося, що телеінтерв’ю вже закінчено. Але де там! Журналіст очей не зводив з її червоного волосся. Рената вже пошкодувала, що не накинула хустку.

— Скажіть чесно, а як до вас прийшла ця ідея? — звернувся телеведучий до Вітаса.

Той, помітивши інтерес журналіста до кольору волосся Ренати, зітхнув і всміхнувся.

— Ну... — почав він. — У моєї Ренати — червона машина і червоний светр. А потім вона пофарбувала волосся в червоний колір. Ось я й подумав, що коли у людини є улюблений колір, то він буде завжди при покупці одягу або меблів шукати товари улюбленого кольору. А якщо не знайде, то, можливо, буде фарбувати...

— Тобто це ваша дружина підкинула вам ідею? — уточнив тележурналіст.

Вітас неохоче кивнув.

— Авжеж, можна і так сказати!

— А я її фарбувала! — вставила свої «п’ять копійок» Віола, сівши за столом поруч із Вітасом.

— А можна вам задати кілька питань? — звернувся телевізійник до Ренати. Вона зауважила, як об’єктив телекамери зазирнув їй в обличчя, і зніяковіла.

— А можна, я не буду говорити? — попросила вона. — Я не звикла... Може, пізніше!

На радість Ренати, тележурналіст кивнув і звернув свій погляд та зацікавлення до Вітаса.

І раптом у центрі кімнати на дерев’яній підлозі опинився червоний пом’ятий, розкуйовджений гілками й кущами, по яких тягався в лісі, кіт Спамас.

— А це що за диво? — вирвалося у оператора, котрий стояв біля триноги.

І він тут же став знімати кота, так само, як і дівчина (котра виявилася гримеркою) вихопила свій мобільник і захоплено навела на нього камеру.

— Та він у нас бродив лісом, — озвалася Рената, але голос її прозвучав занадто тихо і не зміг відвернути гостей від розпатланого кота.

Коли гості поїхали, Рената почувалася так, немов цілий день носила мішки з борошном. Нили плечі, боліла голова.

Вітас кривив губи. Він був дуже засмучений появою в кімнаті Спамаса.

— Сподіваюся, вони його не покажуть! Це ж таки програма про успішний бізнес! — невдоволено зауважив він.

Витягнув мобільник, зателефонував телеведучому. Побалакав із ним і заспокоївся.

— Ні, вони його вставляти в програму не будуть! — повідомив Ренаті. — Їм досить кролика, спочатку білого, а потім сірого. Ну і, звісно, зняли, як ми з Віолою його фарбували! Добре, що кролик не пручався!

— Я так утомилася, — поскаржилася Рената. — Навіть не знаю чому!

— Перенервувала, — пояснив Вітас. — Я тебе розумію! Це ж на всю країну покажуть!

— А коли покажуть? — голос Ренати затремтів.

— Післязавтра ввечері, в прайм-тайм! Коли всі дивляться! Ми також подивимося, в онлайні! До речі, де цей клятий Спамас?

Рената озирнулася.

У вітальні його не було, але прочинені двері в спальню немов самі підказували відповідь.

— Там, мабуть!

— Треба його помити і причесати, — серйозно заявив Вітас. — Інакше він нам усіх клієнтів розполохає!

Розділ 85. Апстрит. Кент

У суботу Шляхтич, як зазвичай, видавав кеш за тиждень. Угорці вийшли з його кабінету невдоволеними. За ними слідом зайшов Клаудіюс.

— Сідай! — запросив його поляк трохи роздратованим голосом, поправляючи краватку, що з’їхала набік.

Клаудіюс злякався, що його чекають погані новини, але, як виявилося, роздратування Пйотра було пов’язане з угорцями. Він помовчав хвильку, взяв себе в руки, заспокоївся. Глипнув на литовця, котрий сів по інший бік робочого столу, вже миролюбніше. Кинув погляд на розгорнутий зошит, що лежав перед ним. Обернув зошит до Клаудіюса, простягнув ручку і підсунув довгий білий конверт як лінійку, щоб Клаудіюс бачив, де треба розписатися.

Ставлячи підпис, Клаудіюс відсунув конверт трохи нижче, позаяк зауважив, що наступним за ним одержувачем грошей стояла Беатріс. З подивом побачив, що грошей вона за тиждень отримає майже вдвічі більше: триста п’ятдесят фунтів. Розписавшись та забравши свої сто вісімдесят, Клаудіюс уже піднявся з крісла, щоб вийти, однак Шляхтич жестом попросив його залишитися за столом.

— Ти тварин любиш? — спитав він.

— Певна річ, — здивувався запитанню Клаудіюс.

— Чудово! Тоді у тебе буде ще один обов’язок! — Пйотр простягнув йому кільце з трьома ключами. — У тебе вийде, й обличчя довіру викликає...

— А що робити? — обережно поцікавився Клаудіюс.

— У нас тут є зоомагазин. Та ти знаєш, мабуть! З кроликами і морськими свинками. Іноді клієнти приїжджають разом із дітьми купити клітку. Міра їм тоді каже, що у нас і кролики є. Діти вмовляють тата піти подивитися. І купують. До вчорашнього дня тваринок продавав Ласло, але вони знахабніли, ці угорці! Вже і бар там влаштували, і курилку. Одна клієнтка скандал влаштувала, сказала, що купила морську свинку, а від неї тютюном тхне. Тепер ти будеш цим займатися. Двадцять фунтів за тиждень я тобі додаю. Тобто все, як завжди. Тільки якщо є клієнт, то Міра тобі телефонує, і ти йдеш, відчиняєш і показуєш. І завжди намагайся продати тих, що старші та більші! Втямив?

Клаудіюс кивнув.

Поляк поглянув в очі литовцеві якось напружено, задумливо, ніби й не про кролів і морських свинок зараз думав, а про щось інше.

— Знаєш що? — Пйотр втупився в очі Клаудіюсу. — У мене приятель із Кракова в Манчестері продуктовий магазинчик відкриває. Через місяць. Шукає надійного продавця. Житло — кімнатка якраз над крамницею. Зарплата нормальна. Ти не хочеш?

— А що, я вам не підходжу? — Клаудіюс зиркнув на поляка з підозрою.

— Чому? Підходиш! Але справи йдуть так собі. Всіляке може бути!

Клаудіюс вийшов від Пйотра пригнічений. Двадцять хвилин чекав автобус на зупинці. Півгодини їхав.

Перед колишнім готелем Клаудіюс подивився на горішні поверхи. У вікні Інґриди та Міри було темно, а ось