Читати книгу - "Медлевінґери"

148
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128 129 ... 135
Перейти на сторінку:
Моа, ходімо! Тепер ми це зробимо!

І не встигла Моа вилетіти, як невидимий Нісс пострибав металевими сходами крізь зливу.

— Напад! Атака! — закричала Моа, кружляючи довкола голови мокрого, як хлющ, Їделунґа. Кілька крапель ще впало й на неї, та потім дощ припинився так само раптово, як і почався.

Їделунґ випростався і спробував ударити Моа, але вона ухилялася, раз у раз налітаючи на нього. «Твій час прийшов!» — примовляла вона, намагаючись зі стрімкого піке схопити його за волосся, як раптом він, без жодної на те причини, перечепився й упав, випустивши з рук коробочку з сірниками.

— Ніссе, то ти? Тепер ми його схопимо!

— Я поставив йому підніжку! — крикнув Нісс. — На нього, Моа, ми впіймаємо його!

Та тепер Їделунґ допетрав, що відбувається.

— Ви щури малі! — заволав він.

Моа продовжувала кружляти біля його голови, а невидимий Нісс намагався стягнути його за холошу на землю.

— Ви нікчемні малі підземні щури!

Рвучким рухом він ухопив Нісса, який з переляку торкнувся своєї фібули. Торіл, Антак і Ведур, що стояли на сходах, побачили, як якусь мить він борсався в його руці, потім Каїн відкинув його далеко від себе.

— Ай! — скрикнув Нісс, приземлившись на твердій долівці подвір’я.

— А тепер ти! — буркнув Каїн і зловив Моа, яка саме починала згори нову атаку. — Ось так! — Моа він теж пожбурив на землю. — Думаєте, що можете загасити мої сірники? Добре! Тоді спробуйте згасити запальничку! — Із диким реготом витяг із кишені маленький пристрій, полум’я якого звилося високо у небо.

— Рессав! — голосно сказав Антак, і з неба знову ринула вода. Та полум’я вона не загасила.

— Він це зробить! — прошепотів Ведур у шумі дощу. — Він запалює вибухівку! Все було даремно!

— Каїне! — гукнув Торіл і вийшов уперед, у прямокутник світла, що падало надвір із кухні. — Каїне, це я, Торіл-золотяр! Залиш мій народ у спокої! Я зроблю тобі стільки золота, скільки ти забажаєш!

Він поклав руку на свою фібулу.

— Лірот! — сказав він, і раптом у темряві засяяв шнур. — Це доказ!

— Звичайно! — викрикнув Ведур. — Чому я раніше не здогадався, ось де вирішення! Тобі просто треба перетворити вибухівку на золото! Торіле, тобі треба…

У цей момент до Каїна енергійно підійшов король. Увесь цей час він із дедалі більшим здивуванням спостерігав за видовищем, яке розгорнулося перед ним одразу ж у перші хвилини перебування у людському світі. Воно перевершило всі його очікування.

— Ні, а тепер і справді досить! — мовив король, суворо дивлячись на Каїна. — Якщо інші дозволяють робити з ними все, що завгодно, добре. Але ти сам винний, щоб потім не нарікав! Медлев! — вигукнув він. — Не можемо ж ми справді терпіти всі вибрики такої невихованої людини!

Торіл, Ведур й Антак затамували подих. Коли король наблизився до Каїна, той миттєво нахилився, аби схопити його, та раптом його тіло пересмикнулося, і він наче скам’янів.

— Чудово! — втішився король, потираючи руки від задоволення. — Як я і сподівався! Це давня сила королів — зачаровувати і знімати чари! — Він повільно й урочисто обійшов довкола Каїна, що застиг у напівзігнутій позі, як невдала статуя. І лише на непорушному обличчі люто виблискували очі.

— Спрацювало! — радісно крикнув король. — Цікаво, скільки він так простоїть?

— Доки ти не знімеш з нього чарів! — відповів Антак, і в його голосі вчувалося велике полегшення. — Принаймні так було у Сиву Давнину!

— Ну, то він може трохи відпочити! — заспокоївся король і сягнув до свого кошика. — Хтось хоче скуштувати маленького солодкого сюрпризу від королеви?

— Величносте! — прошепотів Торіл, коли король підійшов з кошиком до нього. — Величносте, ти знаєш, що щойно переміг Каїна?

— Ай, для цього і є король, — скромно відказав король, обережно розгортаючи хусточку з тим, що спакувала йому в дорогу королева. — Горіховий пиріг! Вона справді найчудовіша жінка! Хто хоче? — Він пустив пиріг по колу. — Ви всі, звісно, також допомагали, мої любі! — сказав він трохи згодом. — Чого вартий король без свого народу.

51

Всі вони сиділи разом на сходах, частувалися горіховим пирогом, у той час як Каїн стовбичив унизу, на подвір’ї.

— Любо глянути на нього! — тішилася Моа, відламуючи ще один шматочок пирога. — Справді любо.

— Правда, оточення для статуї, якщо можна так сказати, не вельми гарне, — зауважив король. — Це садок? Мушу сказати, люди могли би в нас багато чого навчитися. Я свій бузок…

— Знаєте, що мене дивує? — із повним ротом запитав Нісс, так ніби то не його король саме щось розповідав. — Що ніхто не підійшов до вікна, коли тут стояв такий гамір. У нас у краї вже давно зібрався б натовп. Таке враження, що в людському світі ніхто нікого не обходить. Всі дбають

1 ... 127 128 129 ... 135
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Медлевінґери», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Медлевінґери"