Читати книгу - "Війна Калібана"

у майстерню. Голден вже був там. Біля нього на одному з верстаків стояв ящик у формі гітарного кофру а біля ніг, на палубі ще один, квадратовий, більший. Коли вона увійшла до приміщення, Джим поляскав долонею по столу:

- Це для тебе. Коли ти піднялася на борт я помітив що ти за тужиш за своїми.

Дрейпер коливалася мить, потім підійшла до ящика і зняла кришку. В середині містився двоміліметровий, з електричним приводом, трьохцівковий кулемет Ґатлінґа, який марсіянці призначили для «Тандерболта 5». Він був новеньким, блискучим і ідеально підходящим для її костюму.

- Це неймовірно, - ледь перевівши подих мовила Боббі, - але це лиш недолуге дуб’я без набоїв.

Капітан копнув ящик на підлозі:

- П’ять тисяч двоміліметрових безоболонкових. Запальної дії.

- Запальної?

- Ти забула, але я теж бачив монстра зблизька. Бронебійні взагалі не допоможуть. Воно заживляє саме себе. Але так як лабораторія впхнула в них запальну бомбу, то я зрозумів що вони не вогнетривкі.

Боббі витягла важку зброю з ящика і поставила на підлогу біля зібраного наново костюму:

- З біса так.

 

Розділ сорок сьомий: Голден.

 

Голден сидів на пості контролю бою у ходовій і спостерігав як збирався Раґнарьок. Адмірал Саутер, який згідно запевнень Авасарали був на боці порядних хлопців, доєднав свої кораблі до невеликого, але зростаючого флоту марсіян, поки вони рухался у бік Іо. На орбіті цього супутника їх чекав тузень кораблів зі флоту адмірала Нґуєна. Ще більше оонівських і марсіянських бойових одиниць мчало від Сатурну і з Поясу. Коли всі зберуться, то в небезпечній зоні може бути до тридцяти п’яти лінійних кораблів і десятки дрібніших перехоплювачів і корветів типу «Росінанта».

Три тузеня лінійних кораблів. Голден намагався згадати чи хоч коли мала місце акція подібних масштабів і не міг пригадати жодної.

Окрім флагманів Нґуєна і Саутера, в решті-решт там зибралися чотири дредноути ООН класу «Трумен», а Марс матиме три лінкори класу «Доннаджер», кожен з яких може знелюдніти цілу планету.

Решта були сумішшю крейсерів і есмінців. Не таких могутніх як лінкори з дредноутами але достатньо потужні аби випарувати «Росінанта». Що, якщо вже казати направду, найбільш лякало Джима.

На папері його команда мала більше кораблів. З Саутером і марсіянами, об’єднані сили переважали нґуєнівські вдвічі. Але скільки земних кораблів погодяться стріляти по своїм лише зі слів одного адмірала і висланої політикині? Цілком можливою була ситуація, при якій після початку справжньої стрілянини, чимало земних одиниць відрапортують про раптові проблемі зі зв’язком і чекатимуть куди воно поверне. І це ще не найгірший варіант. Найгірший варіант, це той при якому якась кількість саутерових одиниць перейде на інший бік як тільки КРФМ почне стріляти по землянам. Бій може обернутися на купу людей, які наставили зброю один на одного без жодної уяви кому можна довіряти.

Може обернутися на криваву баню.

- У нас вдвічі більше кораблів, - казала Авасарала з свого постійного сідала за постом зв’язку. Джим майже хотів було протестувати але передумав. В кінці-кінців це нічого не означитиме. Авасарала може вірити в те що хоче вірити. Їй необхідно вірити в те, що її зусилля чогось коштували, що вони обернуться сторицею коли нґуєнівські клоуни піднімуть руки перед загрозою переважаючих сил. Правда у тому, що її версія була приблизно такою ж фантазією як і його. Ніхто не знатиме достеменно, поки достеменно не знатимуть усі.

- Довго ще? – запитала Крісьєн і сьорбнула з бульби слабенької кави, яку навчилася варити сама намісто чаю.

Джим спочатку хотів було зробити доступними на кожному пості навігаційні дані, що їх постачав «Росі», але не став цього робити. Старенька леді не бажала аби він показував їй як користуватись даними. Вона бажала аби він їй розповів. Вона не мала наміру натискати кнопки власноруч. В її уяві вона була вища за рангом аніж він. Джим міркував як у даній ситуації може виглядати ланцюг командування.

Скільки нелегальних капітанів викрадених кораблів можуть урівноважити одного заплямованого чиновника ООН? Це заповнить мозок суддів на пару десятиліть.

На додачу він не був справедливим до старенької. Виконання її наказів було тут на справді ні до чого. Бо мова йшла про ситуацію, до якої вона була абсолютно непідготовленою, була найменш корисною особою в приміщенні але намагалась узяти щось під контроль. Намагалася переформатувати навколишній простір під ментальне зображення самої себе.

Чи мо’ їй просто хотілося почути голос.

- Лишилось вісімнадцять годин, - відповів Джим, - Більшість інших кораблів, які не є частинами нашого флоту битимуть нас там. А ще є такі, які не бажають висунути носа допоки все не закінчиться, таких ми можемо ігнорувати.

- Вісімнадцять годин, - повторила помічниця зама генсека. В її голосі було щось отертіле, - космос, бляха, чималий. Але історія та сама.

Він правильно вгадав. Їй просто хотілось слівцем перекинутись, тож він пішов їй на зустріч:

- Що за історія?

- Імперії. Кожна імперія росте, допоки її охоплення не стає більшим за її можливості. Ми почали бійки за кращу гілку на одному дереві. Потім злізли вниз і почали битися в парі кілометрів за дерева. Потім хтось навчився їздити верхи і будь-ласка, ось вам імперія на сотні і тисячі кілометрів. Кораблі розширили поширення імперій через океани. Двигун Епштейна дав нам зовнішні планети…

Авасарала відвернулась і натиснула щось на комунікаційній панелі. Вона сама добровільно не розповідала кому відправляє повідомлення, а Голден не цікавився. Коли закінчила, то продовжила: - Але історія завжди та сама. Не важливо наскільки передові твої технології. Після якогось наступного кроку, ти завойовуєш території, які просто не можеш контролювати.

- Ви кажете про зовнішні планети?

- Не тільки, - її голос став м’якішим і задумливим, - я взагалі йобаний концепт імперій маю на увазі. Брити не могли втриматися ні в Індії ні в Північній Америці через те що, з якого дива людям прислухатися до короля який знаходиться за шість тисяч кілометрів?

Голден грався з соплом циркуляції повітря на панелі, направляючи її на обличчя. Холодне повітря ледь помітно пахкотіло озоном і мастилом: - логістика завжди буде проблемою.

- Серйозно. Погодьтеся на небезпечну подорож в шість тисяч кілометрів через Атлантику аби дати прочуханки колоністам заради переваг перебування при дворі.

- Як мінімум, - додав капітан, - ми, земляни, розібралися з цим до того, як почали бучу з Марсом. Бо він ще далі. Іноді навіть Сонце стає на дорозі.

-