Читати книгу - "Війна Калібана"

Деякі люди нам ніколи не пробачать того, що ми не прибрали до рук червону планету, коли була нагода, - вела далі Крісьєн, - я з декількома такими працювала. Йобані ідіоті.

- Я думав що сіль вашої оповіді в тому, що ті люди завжди програють в кінці.

- «Ті люди», - повторила вона підвівшись і почимчикувала в бік трапу, - не є справжньою проблемою. Венера може містити передовий загін першої імперії, чиї можливості утримувати територію є безмежними. І ця грана протомолекула демонструє нам якими дрібними босами з забитого села ми є. Ми готові продати нашу Сонячну систему бо вважаємо що здатні побудувати аеропорт з бамбуку і викликати вантаж.

- Поспіть трохи, - запропонував їй капітан, коли Авасарала вже натиснула кнопку виклику ліфта, - ми поб’ємо кожну імперію по-черзі.

- Можливо, - відказала вона, зникаючи з поля зору. За нею голосно зачинився люк.

 

- А чому ніхто не стріляє? – запитав Пракс. Він піднявся до ходової рубки хвостиком за Наомі, немов загублена дитина. Наразі він вмостився на одному з протиперевантажувальних крісел, які пусткою стояли в приміщенні. Він вдивлявся на головний екран, з обличчям на якому змішалися переляк і захоплення.

Великий тактичний екран показував скупчену масу червоних і зелених точок, які мали на увазі три тузені лінійних кораблів запаркованих на орбіті Іо. «Росінант» промаркував всі земні кораблі зеленим, а марсіянські червоним. Це збивало з пантелику простотою картинки, позаяк насправді ситуація була значно складнішою. Джим розумів що ідентифікація «свій-чужий» може стати проблемою, якщо почнеться стрілянина.

Наразі різноманітні кораблі тихо собі дрейфували навколо Іо, ледь-ледь демонструючи страшенну загрозу. Вони нагадали Джимові крокодилів, яких він бачив в зоопарку у дитинстві. Величезні, броньовані, сповнені зубів, проте дрейфували по поверхні води немов статуї. Навіть очима не кліпали. Але варт було у воді потрапити їжі, як вони вистрибували з басейну з жахаючою швидкістю.

Ми просто чекаємо щоби в воду потрапила кров.

- Чому ніхто не стріляє? – перепитав Пракс.

- Привіт доку, - озвався Амос. Він вмостився на одному з крісел біля вченого, усім своїм видом демонструючи ледачий спокій, який би хотілось відчувати і самому капітанові. – пам’ятаєш як на Ґанімеді ми лицем до лиця стикнулися з тими озброєними хлопцями і ніхто не стріляв поки ти не звів ствола?

Пракс побілів. Джим був впевнений що той згадує криваві наслідки бою.

- Так, - відповів ботанік, - пам’ятаю.

- Тут те саме, - пояснив Бертон, - просто ні хто ще не звів ствол.

- Ясно, - вчений кивнув.

Якщо хтось перший і порушить ситуацію на гірше, Джим розумів, що розибратися хто в кого першим вистрілив буде проблемою номер один.

- Авасарала, щось чутно від політиків? На екрані забагато зеленого. Скільки з цих точок точно за нас?

У відповідь Авасарала знизала плечами і пішла слухати перемовини між бортами.

- Наомі, як ти вважаєш?

- Поки що флот Нґуєна промаркував лише марсіянські кораблі, - відповіла старпом, відмічаючи кораблі на великому тактичному екрані щоби усім було видно, - Марсіянські кораблі теж позначають. Кораблі Саутера не позначають нікого. Вони навіть торпедні апарати не відкрили. Я думаю, вони сподіваються на мирне розв’язання ситуації.

- Будь-ласка, надішли офіцеру розвідки з саутерового флагмана мій комплімент, - знову звернувся капітан до старпома, - і попроси його передати нам свіжі дані для системи «свій-чужий» аби не перетворити ситуацію на найбільший пиздець в Сонячній системі.

- Виконано, - відповіла старпом і зробила виклик.

- Амосе, усім застібнути костюми, - вів далі Голден, - перевір люки, коли спускатимешся донизу. Я вірю, що ми не почнемо стрілянину, але те що я сподіваюся, може статися і те що зазвичай стається це майже завжди абсолютно різні речі.

- Прийнято, - відрапортував механік, зліз з свого крісла і почав тупати по палубі своїми магнітними черевиками, перевіряючи герметизацію шоломів у кожного.

- Тест, тест, тест, - Джим мовив на загальній частоті команди. По черзі всі на борту ствердно підтвердили прийом. Поки ніхто з вищим окладом не вирішить куди слід розвиватися ситуації, більш нічого вдіяти він не в змозі.

- Чекайте, - почувся голос старенької, потім вона натиснула кнопку на своїй консолі і з динаміків костюмів команди почулися слова: - … негайно запущені по цілям на Марсі. Ми маємо готову до запуску батарею ракет з летальною біологічною зброєю. У вас є одна година аби забратися з орбіти Іо або вони будуть негайно запущені по цілям на Марсі. Ми маємо…

Авасарала вимкнула потік.

- Схоже що групового дрочіння приєднався ще хтось, - прокоментував Амос.

- Ні, - відповіла Крісьєн, - це Нґуєн. Він у меньшості, тож наказав поплічникам Мао з поверхні, пригрозити аби відсунути нас назад. От же ж лайно.

Вона знову натиснула кнопку на панелі і в скафандрах почувся новий голос. Цього разу жіночий, з інтелігентною марсіянською говіркою:

- Іо, це адмірал Махан з Конгресійного Республіканського флоту Марсу. Якщо ви запустите щось більше за реактивну пляшку ми перетворимо на скло усю йобану поверхню. Як зрозуміли мене?

Амос нахилився до Пракса: - чув, тепер вони наставили зброю.

Вчений кивнув: мов, допетрав.

- А це, - прокоментував Голден ледь стримувану жіночим голосом лють, - схоже що ситуація серйозно виходить з під контролю.

- Говорить адмірал Нґуєн з борту «Аґати Кінґ», ООН, - почувся новий голос, - адмірал Саутер тут нелегально, з волі штацьких керівників ООН, які не мають військової влади. Тим самим я наказую усім кораблям під командою адмірала Саутера негайно відступити. Я наказую капітану корабля, на якому знаходиться адмірал Саутер, помістити вищевказану особу під арешт за зраду і…

- Ой, та заткайся вже, - відповів Саутер на тому самому каналі, - я тут у справі офіційного розслідування щодо неправомірного використання коштів і матеріалів ООН для секретного проекту з виготовлення біологічної зброї на Іо. Проекту, за який адмірал Нґуєн відповідає безпосередньо, порушивши вказівки ООН.

Авасарала вимкнула трансляцію.

- Це не добре, - озвався Алекс.

- Отже, - старенька леді, відкрила лицьову пластину шолома, довго видихнула. Заглянула в сумочку і дістала фісташку. Розлущила, задумливо з’їла горішок а шкаралупу викинула у найближчий люк для сміття. При майже нульовому тяжіння, в повітрі поплив малесенький шматочок лушпиння, - взагалі-то все має бути добре. Це все понти. Поки вони міряються пуцлями, ніхто не стрілятиме.

- Але ж ми не