Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

49. «Я больше не играю сам своей душой. Какая есть – кому-нибудь сгодится…» ©

Зі знімального майданчика мене хотів забрати Льоша, але за правилами проєкту нас усіх розвезли додому, випустивши через чорний вхід у різний час, попередньо взявши розписку про нерозголошення результатів шоу. Льоша чекав мене біля під'їзду з букетом квітів. Він обійняв мене і весь світився від щастя. Навіть із заплющеними очима я б зрозуміла, як сильно він скучив.

Я переступила поріг квартири й завмерла на мить, вбираючи енергію цього місця. Тепер це МІЙ будинок, але за два місяці відсутності мені треба було знову звикнути. Льоша з купою сумок, звалених на плечі, жваво щось розповідав. З кухні приємно пахло свіжоприготовленою пастою. Поки я сумбурно намагалася розібратися в речах, він накривав на стіл. Між нами зростала напруга. Точніше, вона розходилася від мене, як кола на воді від кинутого каменя, і захопила зрештою і Льошу, який теж почав ніяковіти, метушитися і нервувати.

Але вся ця атмосфера швидко зникла… Я зайшла до просторої кухні. Він займався пастою, злегка забруднився соусом і зняв футболку, оголивши торс. І ось напруга між нами досягла точки кипіння й вибухнула… Замість апетитної пасти ми, як безумці, кинулися поїдати одне одного – очима та губами…

Він перший поцілував мене, а я відповіла, не збираючись чинити опір. Опинившись у полоні його великих рук, я відчула себе тендітною та маленькою. І це було приємне відчуття – відчуття заземленості. Його тверді м'язи, здавалося, закриють від цілого світу. За ним можна було сховатися від усіх негараздів.

Льоша більше не здавався мені юним, молоденьким хлопцем, милим хлопчиськом. Ні, мене обіймав справжній чоловік – міцний і твердий, як гора, впевнений у собі, сильний і наполегливий. Губи пекли від поцілунків, але я не наважувалася його зупиняти. Він різким рухом зсунув тарілки убік і посадив мене на стіл, підхопивши, як пір'їнку, а сам притулився до мене всім тілом. Ноги покірно обвилися навколо його стегон. Посуд сварливим дзвоном збився в грудку впереміш зі скатертиною.

На плиті стигнула паста, а на обідньому столі – все сильніше розпалювалася я. Мої руки, мої губи, все моє тіло зажило власним життям і коїло щось немислиме – таке, що йшло всупереч будь-якій розсудливості. Ніколи я не була такою неприборканою і дикою в руках чоловіка... Чи це довга відсутність сексу і бурхливі гормони так відгукнулися, чи все те ніжне божевілля, що творив зі мною Льоша, який нещадно доводив мене до несамовитості й втрати реальності. Ось він щойно розпинав мої руки по столу, зривав з мене зубами білизну, заводячись ще сильніше від кожного мого стогону, і тут ми вже на підлозі. Мої кучері розкидані по килиму, погляд віч-на-віч, руки зчеплені в замок. Навіть якби зараз на мене завалилася стеля чи ціле небо, я б не помітила. Все навколо зникло, крім нього.

Наситившись один одним, ми обм'якли на килимі в їдальні, притулившись голими тілами один до одного. Я навіть не пам'ятала, як усе сталося. Здавалося, що ось я тільки-но переступила через поріг, одягнена в напругу, і вже через мить я гола в повному екстазі на килимі. Від шаленої гонитви, яку ми влаштували, все тіло відчувало приємну ломоту.

Паста давно охолола, на обідньому столі творилося щось неймовірне, одяг і білизна були розкидані всюди, а мої трусики повисли на люстрі. Ми голі та задоволені просто лежали й обіймалися, а вся кімната була просякнута ендорфінами.

 

***

 

Після довгої розлуки я нарешті зустрілася з Ритою в нашому улюбленому кафе. Була субота. Льоша відлетів у Туніс на кілька днів до батька за товаром, а я вирішила залишитись у місті. Він пропонував мені летіти з ним, але в мене була призначена зйомка на цей період – потрібно було дізнатися результат голосування глядачів «Війни магів».

Я вже зовсім звикла називати Льошину квартиру домом і багато що встигла влаштувати в нашому житлі на свій смак.

– Ти виглядаєш молодшою – зовсім юною! Прямо світишся вся! Ось, що означає секс з чоловіком молодшим за тебе! Оце я розумію, – голосно затараторила Рита, не дуже переживаючи, що на неї вже дивляться люди за сусідніми столиками та чує все кафе.

Я нічого іншого й не чекала від подруги та просто посміхалася. Мені настільки було добре, що приховати це було просто неможливо. Хотілося кричати на всі боки: «Так, я щаслива! Та й нехай усі знають!». Рита лише озвучила мій внутрішній стан, тому я навіть не думала на неї злитися.

 Так, у мене все добре, Ритко. А ти як?

– Та що там я! Е, ні, подруго! Сьогодні ти – головна зірка! А завтра, можливо, ще й… Головний маг! – із захопленням говорила руда красуня. У цей момент, як на замовлення, до мене підійшла дівчина з сусіднього столику.

Вибачте... Ви Слава Смирнова?

 Так, це вона! Не соромтеся, дівчино, – випалила Рита, махнувши на мене рукою.

Вибачте, будь ласка, а чи можна ваш автограф? Я за вас вболіваю!

Я ніяково розписалася в кількох блокнотах, які вона по черзі викладала переді мною. Якби вона не назвала моє ім'я, то я з переляку точно його не згадала б. Задоволена дівчина поскакала хвалитися здобиччю перед подружками, що витріщалися на нас, а Рита не переставала говорити й обсипати мене захопленими охами та компліментами.

Я ж кажу: ти зірка, Славо! У мене на роботі тільки всі й тріщать про «Війну магів». Аделаїда Морок не має шансів проти тебе. Хоча Михайло, звичайно, теж сильний... – щебетала Рита.

Так, Міша гідний перемоги.

А ти що? Що ти таке кажеш! Ти точно переможеш!

Ні, це призвання Міші, не моє, – усміхнулася я. – Я йшла на проєкт не за перемогою, а щоби вказати Владу на його місце...

– І тобі вдалося, подруго. Про нього нині ні слуху ні духу. Кажуть, він знову зник зі столиці – не зміг упоратися із програшем. До речі, я бачила їх якраз перед твоїм від'їздом на шоу разом із цією вертихвосткою-секретуткою вашою.

 З Юлею?

 Так, з цією самою. Сиділи обіймалися в кафешці. Мене мало не знудило.

Не довго він сумував після розриву зі мною… – здивувалася я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍