Читати книгу - "Ненаписані романи"

Гуда, що зухвало грабував багатіїв… І тільки у в’язниці, під впливом Ладо Кецховелі він примкнув до соціал-демократії, і з того часу експропріював гроші для партії…»

— Вам краще, ніж будь-кому, відомо, звідки йде ця плітка… Мене не обходять плітки, я їх про себе чув немало… Мене непокоїть інше: як могло статися, що інформація про факт з Мікеладзе, — Сталін кивнув на лист, який лежав на столі, — дійшла до людей? Так, так, до людей, Берія! До багатьох людей! Думаєте, у відділі листів ЦК про це не говорять?! В їхніх родинах? У родинах їхніх друзів?? Думаєте, про це не говорить Грузія? Мене в усій цій справі найменше цікавите ви! Мене непокоїть престиж моїх колег, що рекомендували Берія на посаду наркома внутрішніх справ… Словом, я даю вам три дні для того, щоб цей факт, — він знову бридливо кивнув на лист, — перестав бути фактом… Коли щось робите, доводьте до кінця. У нас в Росії грузинські штучки не проходять, Берія. Ясно?! Чи, може, ви такою вседозволеністю вирішили похвалитись, який ви близький до Сталіна? Особливо після того як випустили книжку про історію більшовицьких організацій Закавказзя?! Може, це не випадок, а організована комбінація?! Може, ви забули, що напередодні слідства у справі Каменєва було прийнято постанову, яка забороняла піддавати тортурам опозиціонерів?!

Берія опустив очі, боячись, що Сталін прочитає його: всім було добре відомо, що два роки Каменєва й Зінов’єва годували солоною рибою, не давали води й тримали в камерах, де навіть у спеку топили печі… Зінов’єв валявся на підлозі, почалися кольки в печінці, на цьому його й зламали, потім здався Каменєв. Про яку постанову говорить Коба, він же знає все, абсолютно все!

Ось тоді вперше Берія й затаїв у собі ненависний жах до цієї людини, але притлумлений непорушною плитою магічного схиляння перед нею.

І ось тепер, через три роки, походивши по кабінету, Сталін роздратовано кинув:

— По-перше, весь радіозв’язок з вашими нелегалами необхідно припинити, починаючи з сьогоднішнього дня… Аж до моєї вказівки… І по-друге, післязавтра я виїжджаю на фронт, у район Ржева, нехай Сєров підготується…

… Він нікому не вірить, подумав Берія; він заборонив зв’язок з резидентурами, щоб ми не передали їм про його виїзд із Москви, він не дав мені часу на підготовку, аби факт його поїздки не став відомий будь-кому. І Ржев вибрав недаремно: мабуть, саме для розмови про становище на Північно-Західному фронті він учора викликав не тільки Штеменка, а й Шапошникова з Голіковим, які привезли звідти двох командармів.

… Наступного дня вранці генерал Іван Сєров відправив під Ржев ешелон з батальйонами охорони — «для проведення маневрів в умовах бойової обстановки»; викликав до штабу всіх особістів фронту: «Конче потрібно обговорити питання, пов’язані з переформуванням частин особливого призначення».

У той же день до Ржева прибуло ще три ешелони: охорона почала патрулювати всі дороги — польові також — у радіусі ста кілометрів.

А назавтра туди приїхав Сталін; його відвезли на околицю розбомбленого міста і поселили в будиночку, що чудом уцілів; Сєров вибачився:

— Товаришу Сталін, біда, та й годі з водопроводом… Туалет у дворі, там же й умивальник…

— А де, по-вашому, оправлявся Сталін у Туруханському краї? — посміхнувся Верховний. — У ванній кімнаті?

Ранком він вийшов з просторої хати, підійшов до умивальника, прикріпленого до старого в’яза. Не поспішаючи, намилив руки, старанно помив їх, а потім обличчя; страшенно любив суничне мило; вперше користувався ним у Берліні, в дев’ятсот сьомому році, коли, зокрема, допомагав Литвинову й Красіну готувати операцію — врятування Камо з в’язниці… Золота людина був Камо, таких більше немає; трагічно, але його смерть була угодна історії, бо він знав усе; тим паче, просився до хворого Леніна саме тоді, коли той хотів об’єднатися з Троцьким проти нього, Сталіна. Хоч заповіт Леніна було запечатано в п’яти конвертах, Генеральний секретар знав його зміст; дружина Надія Аллілуєва працювала в секретаріаті Ілліча, там про це говорили, двічі обмовився Каменєв… Зробити подарунок Троцькому, дати йому змогу дізнатися про своє минуле — неприпустимо; саме тоді Берія й довів уперше свою відданість, саме він організував трагедію з Камо, більше довіряти в ту пору було нікому. Ризик? Ще й який, але становище було безвихідне: з одного боку — теоретик Троцький, з другого — він, Сталін, зв’язаний з експропріаціями, оце так Генеральний секретар, нічого не скажеш…

… Витираючи обличчя легкими доторками накрохмаленого вафельного рушника, Сталін помітив двох хлопців з охорони в однотипних коричневих плащах і кепках такого ж кольору — з довгими, напівквадратними козирками.

— Хто це? — спитав Сталін, не обертаючись.

Сєров, кашлянувши, відповів:

— Охорона, товаришу Сталін.

— Це називається не охорона, — Верховний повагом обернувся; обличчя бліде, очі — щілинки, — це умисне дешифрування, ось як це називається… Будь-який гітлерівський лазутчик за версту побачить цих загримованих йолопів і повідомить у свій центр… Заберіть їх усіх геть, і негайно…

— Слухаю, товаришу Сталін!

Провівши Сталіна на сніданок, Сєров кинувся до ВЧ, з’єднався з Берія.

— Охорону не знімати, — відрубав той. — Мабуть, поставив в оточення рослих, а ти знайди невеличких, таких, як ти, нехай навкарачки ходять.

(Через сім років, на зйомках чергової картини про Сталіна, Роман Кармен, заїхавши на «Мосфільм», побачив дивовижну картину: народний артист Радянського Союзу Геловані, затверджений рішенням Політбюро для виконання ролі генералісимуса, йшов перед камерою, а за ним, навкарачки, дріботів Зубов, який грав Молотова, і Толубєєв, що виконував роль Ворошилова. Здивований Кармен спитав Чіаурелі: «Михайло, що це таке?!» Той відповів пошепки: «Ніхто не має права бути вищий за Сталіна». Мабуть, про це стало відомо генералісимусу, бо він викликав міністра кінематографії Большакова й сказав: «Сталін — російська людина, і грати його має росіянин. Мені подобається Олексій Дикий… Товариш Каганович вважає, що ми схожі, нехай він грає Сталіна в нових картинах».

Долаючи заповзятий страх, Большаков відповів: «Але ж Дикий був у свій час репресований охранкою, товаришу Сталін!» — «У свій час я теж був репресований охранкою, — Сталін посміхнувся. — Але ж — нічого, народ простив…»)

… Після першої наради з командуючими арміями Сталін перед обідом знову вийшов мити руки і помітив курдупелів, що ходили по вулиці.

— Сєров, — сказав Сталін неголосно, — якщо ви не заберете звідси зараз же усіх цих дармоїдів, які тільки привертають до мене увагу, і ви і Берія добра не ждіть. Так йому й передайте.

… Уночі два батальйони охорони завантажили в теплушки, але до Москви все-таки не відправили.

Наступного дня ранком, переконавшись, що навколо будинку нікого