Читати книгу - "Кобзар 2000. Hard"

- Добре, - кивнув сивий і вийшов на середину. Від його гучного голосу тремтіли вогники свічок.

- Люди добрі! - почав він, легко перекриваючи гамір, що стояв у церкві. - Всі ви чули, що сказала ся дитина. Всі ви знаєте, скільки лиха чинять нам опирі. Вони хочуть знищити наш рід і насилають на нас холєру, вони п’ють нашу кров і кров наших дітей, - за цими словами він вказав на хлопчика, що так само безтурботно блищав оченятами, здається, тішився із загальної уваги. - Я не буду довго говорити, - вів далі сивий, - бо нема серед нас людини, що не втратила б родича сього літа. Я тільки одне спитаю у вас: на що заслуговують сі опирі? - голос його злетів під саме склепіння і спустився звідти коротким словом. - Смерть.

- Смерть-смерть-смерть, - загукало церквою.

Здається, сивий мав якийсь гіпнотичний вплив на громаду. Люди повторювали кожне його слово, повторили й останнє, воно вітром пройшло серед ікон, похитуючи вогники свічок.

Тарасик теж щось таке собі промимрив під ніс. Він остаточно розгубився, чи то навіть загубився. Було б іще де сісти, але як на гріх - ні лави, ні стільця, старі, малі, хворі - всі стояли на ногах і уважно слухали.

Сивий тим часом приступився до божевільного хлопчика, вивівши його так, щоби всім було видно.

- Ну скажи, як опирів пізнавать?

- Ге, - широко посміхнувся хлопчик, - мозна пізнавать. Під лівим коліном мають підв’язане сирівцеве полотно.

Чи сам він розумів, що казав?

- Всім тихо! - владно виголосив сивий. - Не рушити! От дивіться, люди добрі, я вже стара людина, дивіться, і кожен з вас має зробити те саме, що я, - з цими словами він урочисто нахилився і закачав ліву штанину. З-під неї з’явилося жовтувате сухе коліно. Старий випнув його наперед, щоби всі упевнилися, що воно не підв’язане. Люди дивилися, затамувавши подих.

- Бачите? - голосно спитав старий та владно наказав комусь за своєю спиною. - Ничипоре! І в цю мить кілька чоловік у різних кінцях церкви сіпнулися до виходу, вони зробили це майже одночасно, наче заздалегідь змовившись, і на кілька секунд натовп розгубився.

- Тримайте їх! - крикнув сивий.

Вони би продерлися до дверей, але люди стояли такою щільною стіною, що будь-який рух губився у ній, немов у перині. І за півхвилини втікачів вже тримали за руки. Двоє заволали.

- Ні! - верещав один, сіпаючись у дужих обіймах. - Ні! Ні! Ні!

Він кричав, немов механічний - з одною інтоацією, без пауз, не набираючи повітря в груди, кричав, поки його витягли на середину та жбурнули просто на підлогу.

- Діточки! - волав другий. - В мене діточки! Люди добрі, у мене ж діточки! Пожалійте, люди добрі!

Але його не збиралися жаліти. Баби хрестилися. Всього втікачів було четверо. Сивий підійшов до першого і різким рухом розірвав йому ліву штанину. Народ зойкнув і замокв. Нога була перев’язана під коліном полотниною.

- Ні! - заверещав бідолаха, але йому заткнули рота влучним ударом. Розірвали штани ще двом - і там біліли пов’язки. Четвертий закачав штанину сам.

- Не опир я, люди добрі, - сказав він.

- А чого ж у тебе нога перев’язана? - спитав сивий.

- То мати моя, - сказав чоловік. - Мати навчили. Проти уроків, проти вовчого ока щоб носити сирівцеве полотно. - І мене… І мене… - загукала решта.

Люди почали перезиратися.

- Брешуть, - впевнено сказав хтось.

- Хлопчик ясно сказав.

- А хто його зна…

Але тут, перекриваючи все, пролунав жіночий вереск:

- Ой, що він робить! Що він робить!

Натовп сахнувся. Кілька чоловіків кинулися вперед. За хвилину вони тримали ще одного. Він все намагався розмотати полотно з-під коліна і скиглив з розпачу. Це був той самий чолов’яга, що вів Тарасика до церкви, старший, зі смолоскипом.

- Та-ак, повільно промовив сивий. - А тепер, люди добрі, кожен з вас має вийти до мене на середину і показати ліве коліно, щоби перевірити, чи не лишився іще хтось. Нечипоре!

Люди по черзі виходили на середину та демонстрували свої коліна. Перев’язаних більш не знаходилось. Уже більшість людей пройшла перевірку, коли сивий помітив під стіною худу Тарасикову постать.

- Гей, хлопче, - сказав він. - А ти чого притулився? Давай сюди.

Тарасик відчув, як стиснула Ганна його долоню. Вона не наважувалась нічого сказати, тільки утримувала біля себе, але це вже було неможливо.

- Давай-давай! - заохочував сивий.

Ганна відпустила долоню. Тарасик повільно, намагаючись не ступати на хвору ногу, вийшов наперед, нахилився і закачав простору штанину. Він нічого не сказав, та все одно ніхто б не послухав. За мить його скрутили, сплутали руки-ноги та кинули в куток.

- Хто там лишився? - запитав сивий.

Опирів вирішили палити вогнем. Всього їх було шестеро разом із Тарасиком. Люди вийшли з церкви, парубки винесли сплутаних бідолах та склали на галявині край лісу. Поруч поставили варту зі смолоскипами. Почали вже розчищати місце біля багаття, та хтось вчасно згадав, що опиря звичайний вогонь не візьме, а тільки терновий. І тут-таки побігли шукати тернових гілок - у лісі, в селі, в тину, може, у когось стирчить. Вони тягли всю тернину до місця розправи, і Боже ж ти мій, ніхто, мабуть, і не уявляв, що тут її стілько. Купа віття росла з неймовірною швидкістю. Носії наче змагалися - хто більше.

Тарасик лежав скраю, ближче до купи і слухав сухий тріск, з яким лягали зверху нові оберемки. Руки йому було боляче заломлено за спину, у ноги віп’ялася тонка мотузка. Хлопець не міг поворушити бодай пальцем, навіть думки в голові принишкли, немов пов’язані. Трава була вологою від вечірньої роси, сорочка та штани швидко набралися водою, і його просто почало трусити від холоду. А коли людину трусить від холоду, вона мало здатна до міркувань.

Принесли довгого залізного ланцюга і кинули поруч. Людей охопив нездоровий азарт, всі наввипередки готувалися до екзекуції. Варта не зводила очей з опирів.

Поруч з Тарасиком лежав той самий дядько, що супроводжував його до церкви, і якби хлопець був у змозі оцінити таку іронію долі, він би хоч трохи втішився. Дядько стогнав крізь зціплені зуби, йому, очевидь, теж було боляче та незручно.

Той, що кричав у церкві, спробував і тут, але його добряче вдарили, і він замовк, кусаючи розбиті губи.

Нарешті на галявині зросла справді велетенська купа тернини - мабуть, цієї ночі спустошили весь навколишній ліс. Один