Читати книгу - "Молдавські народні казки"

Хто сичить там, наче змій? Ось я сам, ось коник мій!

Подорожній почав сміятися і примовляти:

Ха-ха-ха, який дурний — Думає, що я сам змій… Я ж хоробрий Амуржіле,[3] Той, що досить має сили, Щоби світ увесь приспати, Що не дасть нікому встати, Той, що сни химерні носить… Як ти смієш, Фет-Фрумосе, На шляху моїм стояти І пісень своїх співати? Йди сюди договоритись, Чи на шаблях будем битись, Чи поборемось з тобою Під високою горою.

А Фет-Фрумос відповідає:

Дай поборемось з тобою Під високою горою!

І почали вони боротись. Як ударив Амуржіле Фет-Фрумоса — загнав його в землю по кісточки. Розсердився Фет-Фрумос та як вдарить Амуржіле — той загнався в землю по коліна. Підвівся Амуржіле, кинувся на Фет-Фрумоса і загнав його в землю по пояс. Дуже розгнівався Фет-Фрумос, аж руки в нього затремтіли, та як вдарить Амуржіле — той по шию в землю загнався. Потім Фет-Фрумос вийняв з піхов шаблю, відтяв Амуржіле голову і коня його вбив.

Після того сів на моріжку, відпочив, набрався сили і поїхав далі.

Їхав він високими горами, широкими полями, поміж круті скелі, понад бистрі ріки. Коли ж доїхав до третього моста, сів на узбіччі дороги спочивати, свого коня попасати.

Сидить при дорозі та й співає:

В світі сонечка нема, Навкруги тяжка пітьма, Їду я в широкім полі, Сонце визволю з неволі, Щоб світило, не згасало, Рідну землю звеселяло, Щоб цвіли усюди квіти — Батька-сонця рідні діти.

Тільки закінчив він свою пісеньку, чує — затупотів кінь за мостом, а потім почав дибки ставати, назад відступатися, а вершник почав коня бити і кричати:

Хвороба — не кінь, Собаки б тебе з’їли, Буря шерсть розмела, Кість земля прийняла! Як я тебе купував, Весь ярмарок вихваляв, Що не боїшся ти нікого, Тільки Фет-Фрумоса одного.

Зачувши свист нагайки та тяжкі прокльони, Фет-Фрумос підвівся і гукнув:

Хто сичить там, наче змій? Ось я сам, ось коник мій!

Вершник скочив з коня, йде до Фет-Фрумоса, сміється і вихваляється:

Ха-ха-ха, який дурний, Думає, що я сам змій, Я ж хоробрий Мез-де-Ноапте,[4] Можу сонце побороти. Моя сила як ті ріки, Сонце я згашу навіки — Пропаде воно, гаряче… Як же смієш ти, юначе, На шляху моїм ставати Та коня мого спиняти? Йди сюди договоритись, Чи на шаблях будем битись, Чи поборемось з тобою Під високою горою.

А Фет-Фрумос йому відповідає:

Дай поборемось з тобою Під високою горою!

Схопив Мез-де-Ноапте Фет-Фрумоса, підняв його над головою і кинув додолу. Загнався юнак у землю по кісточки. Витяг він ноги із землі та як вдарить Мез-де-Ноапте — загруз той у землю по коліна. Знову скочив Мез-де-Ноапте, вдарив Йона і загнав його в землю по пояс. Розгніваний Йон підвівся і кинувся на противника — на цей раз загнав його в землю по пояс. Тільки взяв шаблю, щоб відрубати голову, як Мез-де-Ноапте схопився і теж із шаблею кинувся оборонятись.

Довго вони билися — поки не попадали, тяжко стомлені. В ту мить небо почало ледь прояснюватись, і над місцем бою