Читати книгу - "Тільки разом"

дівчина розуміла, що йому хочеться поділитися радістю з подругою. Тим паче, час перебування Андрія в чистилищі спливав. Потрібно було підтримати хлопця в його добрих намірах і допомогти втілити їх у життя.

— Хочу! — сказала Кет і разом із Андрієм увійшла до порталу.

Друзі опинилися в темній і холодній кімнаті. На журнальному столику блимав маленький чорно-білий телевізор. Фігура, закутана в синю вовняну ковдру, без упину рухалася з кутка в куток і бурмотіла:

— Припини… припини… припини…

Раптом людина кинулася до дверей, посмикала їх і закричала:

— Припини! Випусти мене!

Голос видався Кет знайомим.

— Ти будеш сидіти там, доки не візьмешся за розум! — гаркнув із-за дверей чоловік. — Що ти собі думаєш?! Чи ти не думаєш узагалі?!

— Я не буду, не буду, присягаюся! — заволав в’язень темної кімнати.

Кет пересмикнуло. Це Іван! Це його голос лунає з-під синьої ковдри! Голос змінився — став глухим і хрипким, як у хворого на горло, але дівчина його впізнала.

— Я не вірю твоїм словам! Я тобі більше не вірю! — закричав із-за зачинених дверей чоловік.

— Що з ним таке?! — пошепки запитала у друга Кет.

— Наркоман. Як я зрозумів, батько не зміг допомогти хлопцю, тому змушений був силоміць розлучити його з поганою компанією, перевезти до глухого села й оселити в цьому будинку віддалік інших хат, щоб люди не чули цілодобового ґвалту.

— Ти — нелюд! — захрипів Іван. — Ти вбиваєш мене, ти мене мучиш!

— Мені треба було взятися за тебе раніше! Я, ідіот, усе тобі дозволяв, усе підносив на тарілочці під самого носа, клав у рота ще й розжовував! А ти?! Замість того, щоб вчитися, працювати, стати батькам на старість утіхою, зажерся й пустився берега! Ти ж не від горя, ти від жиру усе це затіяв, дурисвіт!

— Я себе вб’ю! Ти чуєш?! — знову закричав Іван і загрюкав у двері. — Випусти! Мені треба! Я повішуся!

— Вішайся! — холодно кинув батько. — Досить уже нас мучити!

— Ти не віриш?!

— Не вірю! Я не дозволю тобі знову шантажувати нас самогубством!

Іван вдарив двері босою ногою, зойкнув, сів додолу й схопився на травмовану ступню.

— Нелюд! — шипів юнак, розминаючи пальці. — Припини! Випусти мене, випусти!..

— Ти дійсно хочеш йому допомогти? — запитала Кет.

— Хочу! Я чув про нього багато хорошого від його батьків. Вони плачуть, обійнявшись, коли він не бачить. Вони кажуть, він був вихованим, розумним, добрим. За допомогою батьків він міг досягти значних успіхів у житті!

Кет хмикнула. Вихований, розумний, добрий? О, вона теж колись так думала! А він виявився підступним, хитрим і злим!

Іван застогнав, поповзом дістався до ліжка і спробував умоститися на ньому, але жодна поза, схоже, не полегшувала біль, і юнак кидався на зім’ятому простирадлі.

— Чи можна вірити тому, що кажуть батьки? Для батьків дитина, якою б вона не була, завжди найкраща! — зауважила дівчина.

— Я вірю тому, про що його батьки говорять між собою!

— Може, вони не про все знають?

Андрій знизав плечима.

— Тобі він не сподобався? — із сумом запитав хлопець. — Поглянь, він молодий, красивий, він страждає!

Кет змусила себе подивитися на Івана. Звісно, зовнішність юнака ще й досі могла хвилювати, але погляд Кет мимоволі притягував сам Андрій.

— Ти певен, що він дійсно покінчить із собою? Не думаю, що цей розпещений молодик зможе себе вбити!

— Я бачив, як він робив із простирадла зашморг, — сказав Андрій. — І я не дозволю цьому зашморгу затягнутися на шиї молодої людини!

— А якщо не вийде?

— Вийде! — рішуче мовив Андрій. — Разом ми впораємося!

Кет нічого не відповіла. Друзі повернулися до чистилища, невдовзі Андрій вирушив до батьків. Дівчина лягла на пісок, дивлячись на нерухоме сталеве небо.

Кет не знала, як вчинити правильно. Вона не хотіла допомагати людині, яка зрадила її й підштовхнула до загибелі. Проте, зараз допомоги потребував не тільки Іван, але й Андрій. Хлопець не знав, як цей юнак завинив перед Кет. Чи погодився б він залишити напризволяще людину, яка образила його подругу? Дівчина не знала напевне. Можливо, Андрій вирішив би не втручатися, дозволив би Івану померти. І як глибоко порядна людина, хлопець страждав би через свою справедливу жорстокість. Проте, Андрій наполягав, щоб Кет піклувалася про родину, яка завдала дівчині багато болю. І зрештою дівчина визнала, що друг мав рацію. Але ця ситуація була зовсім іншою. Іван не був родичем Кет, він був їй ніким, просто людиною, яка не виправдала надій. Дівчина не повинна була так чи інакше втручатися в життя юнака. Цілком імовірно, що Андрій врятував би Івана всупереч внутрішньому спротиву Кет і дівчина зненавиділа б друга за цей вчинок. Власне, Кет зараз не мала права розповідати другу про свої стосунки з Іваном, не мала права ставити Андрія перед складним вибором, не мала права порушувати спокій його сонячної, теплої, кришталево-чистої душі. Це був лише її біль і її вибір. І Кет, усвідомлюючи власну ницість, вирішила великодушно дозволити Андрію врятувати свого ворога.

У кімнаті було як завжди темно. Кет стояла біля заґратованого вікна й дивилася на