Читати книгу - "Тільки разом"

сусідній будинок крізь щілину між цупкими коричневими шторами. День згасав. Холодні дощові сутінки опускалися на невеличке село з похиленими хатами й розбитими дорогами. Навіть смерть не врятувала її від цього світу, цього бруду, цих ґрат, за якими вона знову відбуває покарання з людиною, яка їй огидна. Чого їй не вистачало для щастя — розуму, сили духу, гордості? Кет не знала. Дівчину знову переслідувало нав’язливе бажання вирватися. Але тікати не було куди.

— Набридло! Як усе це набридло! — чула вона за спиною злий шепіт. — Ненавиджу!

Кет озирнулася. Іван сидів на ліжку і скручував простирадло в зашморг. Уп’яте за останні три дні.

— Коли вже ти нарешті повісишся?! — просичала Кет і знову відвернулася до вікна.

— Коли захочу — тоді й повішуся, — відповів Іван.

Холодна хвиля страху накрила Кет. Дівчина обернулася.

— Ти мене бачиш?!

— Бачу.

— І… Що скажеш?!

— А що ти хочеш почути?

— Для початку — «вибач!»

— Вибач.

— І що ти — лайно і зрадник!

— Я — лайно і зрадник, — байдуже повторив Іван.

— І що тобі шкода!

— Мені шкода.

— Невже?! Невже з таким обличчям і таким тоном перепрошують?! Тобі дійсно не соромно?!

— А я не перепрошую, — спокійно відповів юнак. — І мені не соромно.

— Але я померла в тому числі через тебе! — скрикнула Кет.

— Мені байдуже.

— І я прийшла, щоб допомогти тобі!

— Мені байдуже.

— Ну ти й тварюка!

Іван знизав плечима.

— Ти мене боїшся? — запитала Кет.

— Ти — глюк. Просто глюк. Така сама гидота, як усе довкола.

— Я існую! — закричала дівчина. — І я можу, я хочу тебе знищити!

Іван мовчи ліг, відвернувся до стіни. Кет чула схлипування, потім — кілька глибоких зітхань.

— Отче наш, сущий на небесах, — зашепотів Іван. — Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє…

— Як ти смієш звертатися до Бога?! — обурилася Кет. — Ти, найгірший із грішників!

— Нехай буде воля Твоя…

— Не смій молитися! — роздратування Кет росло з кожним словом Івана. — Не смій!

— Як на небі, так і на землі…

— Замовкни! Замовкни! Замовкни!

Іван знову зітхнув і замовк. Кет, важко дихаючи, кинулася до вікна і вчепилася в підвіконня. Дівчина зараз бажала колишньому коханцю смерті більше, ніж будь-коли. Кет хотілося якомога скоріше звільнитися від цього тягаря, від усіх тягарів, які тягли її в пекло. З іншого боку, дівчина до кольок у шлунку боялася фіналу історії Івана. По-перше, вона не уявляла, як має вчинити, якщо Іван наважиться вбити себе при ній. Дозволити йому померти значило б впасти в очах Андрія й бездарно зіпсувати розпочату другом справу. Рятувати Івана в Кет не було внутрішньої потреби. Та й що вона могла б сказати Івану, аби затримати його на цьому світі? Жодного доброго слова в дівчини не залишилося для огидного зрадника й жалюгідного наркомана. По-друге, як би не склалося життя Івана, Кет усе одно втратила б Андрія. Її друг або врятується разом із самогубцею, або разом із ним загине. Звичайно, Кет бажала для Андрія нового життя. Але її життя у будь-якому разі закінчувалося.

— Ну що, без змін? — запитав Андрій, з’явившись із порталу.

— Він нас бачить! — сказала дівчина.

— І що?! Що казав?!

— Сказав, що я — глюк, і що йому все байдуже.

Андрій підійшов до ліжка, нахилився до Івана й ласкаво мовив:

— Привіт, Іване! Не бійся, ми хочемо допомогти! Ми бажаємо тобі добра!

Іван поглянув на хлопця й перевернувся на інший бік.

— Поговори з нами, будь ласка! Що тебе непокоїть? Як ми можемо тебе розрадити?

Наркоман скривився, ніби від кислого, і накрив голову подушкою.

— Мені здається, він так і не наважиться! — сказала Кет. — Він лінивий, і тупий, і…

— Кет! — скрикнув Андрій. — Припини! Давай вийдемо!

— Давай! — погодилася дівчина, і друзі перемістилися на подвір’я.

— Що відбувається? — занепокоївся хлопець.

— Нічого не відбувається! Просто він мені огидний! Він не хоче нашої допомоги! Та він її і не вартий!

— Кет, будь ласка, не сердься! Іван зараз у такому стані, що на нього не можна ображатися!

— Андрію, ми втрачаємо час! — із болем скрикнула Кет. — Твій час спливає!

— Я знаю! Але все буде добре! Ми не дозволимо йому померти!

— Та до чого ж тут він?!

— Наше завдання — врятувати його.

— Наше завдання — врятувати тебе! — заперечила дівчина.

— Послухай, Кет! — примирливо мовив Андрій. — Я знаю, ти переживаєш за мене, бо у хвилину слабкості я дозволив відчаю заволодіти мною.