Читати книгу - "Перший спалах"

Де чорні леза й мертве павутиння...

(лечу, лечу, лечу, лечу...)

На тихі зорі та ясні води.

У чорні води.

— Води!!!

Плюскіт. Мовчання. Темрява. Холод...д-д... ...д-д-дикий вереск. Мокро. Щось сліпуче вдаряє в очі. (Ха-ха, ось тобі й маєш рай).

— Ти що, ідіот?!

Андрій поволі розплющує очі. Над його ліжком стоїть розхристана мати. Її очі палають — божевільним, сердитим вогнем. Поруч наляканим цуциком щулиться збентежений батько.

— Здурів, так? Уже геть даху позбувся? — волає вона на все горло. — Я мала на увазі, дай йому напитися, А НЕ ЛИЙ НА ГОЛОВУ, ти, погана, поламана поливалка!!!

Андрій у своїй кімнаті. На своєму ліжку. Лежить під ковдрою, вистромивши з-під неї босі ноги.

Ніякого туману. Ніякого плюща. І тим паче, якоїсь незрозумілої фігні із білими кігтистими руками. Ніякого лісу.

Він вдома.

Він у себе вдома.

— Та він же захлинутися міг уві сні!!! Ти, клятий недоумку!..

Мати кричить, батько щулиться.

Мати б’є його по щоках, батько щулиться.

Мати чіпляється йому у волосся, батько щулиться... Батько кричить...

Сусіди кричать... Луплять по батареях і кричать. Сусіди хочуть спати.

Усім нормальним людям в цей час треба спати. На годиннику — пів на третю ночі.

Ніякого лісу.

Ніякого туману.

Ніякого огидного плюща.

Андрій натягує ковдру на самісінькі очі. Ковдра оббльована.

— Фе-е-е!

Він зривається з ліжка і вибігає у ванну. Розкручує кран — і пхає руки під чистий, холодний струмінь.

Це ж треба... Присниться ж таке!

Він витирає їх рушником і з задоволенням нюхає. Руки пахнуть намулом.

Підліток розв’язав задачу,

над якою вчені билися понад сотню років!

Цими днями світ науки сколихнула справжня сенсація. 17-літній мешканець Прилісся, учень однієї з обласних шкіл, Андрій Маковей зміг розв’язати задачу, яка протягом століття була не по зубах навіть найвидатнішим науковцям.

При чому хлопець розібрався у теорії самостійно — він вирішував задачі просто так, аби перевірити свої новоявлені математичні здібності (талант до цієї науки юнак виявив у себе зовсім нещодавно, завдяки своїй шкільній учительці). Випадково відкриті ним формули тепер дадуть ученим нові можливості у розрахунку відсотка повітряних аварій. Цілком можливо, що завдяки відкриттю хлопця у світі незабаром повністю забудуть про авіакатастрофи.

Щось сліпуче настирливо лізе в очі.

Так не хочеться піднімати повіки! Андрій лежить під ковдрою і відчуває дихання сну над собою. Його прохолодний, ніжний дотик медовими краплями спадає на обличчя.

— Андрію! Прокидайся! Скільки можна спати? — стукає в двері мама. Її голос вдаряється об стіни і сріблястим дзвоником відлунює в коридорі. Грюкають вхідні двері. Знову голоси. Приглушені. Андрій впізнає один із них. Тітка Леся. Прийшла щось позичити.

До голосів долучається шум води у ванній. Батько приймає душ. Своїм фальшивим співом він здатний розбудити навіть мертвого. Та тут пісня зненацька обривається. Схоже, батько почув, як рипнули вхідні двері.

Андрій нарешті розплющує очі. Сонце підбилося так високо, що навіть можна розгледіти його нахабну жовтогарячу пику, котра зацікавлено зазирає крізь відчинене вікно. « Сонце — це велетенська розжарена газова куля, яка...» Ох уже ці підручники з астрономії! Хочете — вірте, хочете — ні, але сьогодні сонце найдужче нагадує голову космічного велетня, такого собі казкового колобка.

Неділя. Здавалося б, єдиний вільний день, коли можна плюнути на все і піти гуляти, а якщо не пощастить з погодою — то втупитися в монітор. Та де там! Його геніальні батьки чомусь вирішили, що додаткові уроки англійської — це саме те, що треба робити в неділю. Тому Андрій, замість того,