Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

чеснотою інок. І тоді до названого монастиря пішов, досяг його під час жнив, сказав про себе ігуменові того монастиря — на ймення Стефан. Той-бо назавтра учинив звичайні молитви, одяг Йоаникія в іночого образа, хоч і раніше був досконалий інок того образу і багатьох іноків добрими ділами перевищив. Одягнений же був преподобний іночими одежами і почав більше подвиги чинити, труди до трудів докладаючи. Зачинивсь у місці, що зветься Кристама, окував себе залізними ланцями, що мали шість ліктів у довжину, і пробув у тому затворі та в узах три літа, самовільний Христовий в'язень та мученик. По тих-бо літах побажав піти в Хелидон, щоб побачити великого у пістництві Георгія. Звільнивши себе від уз, рушив, а коли дістався до річки, що звалася Горам, напав на змія, котрий річкові струми збурював і зупиняв водну течію; того змія молитвою та знаменням хресним мертвим учинив. Прийшов-бо до великого Георгія, пробув при ньому ще три літа і всього Псалтиря від нього вивчив та й знову відійшов до пастиря обителі Антидійської із учнем Пахомієм; також в Агавровській обителі був, відтак рушив із іншими іноками оглянути новозбудовану обитель на близькій, що там була, горі. І коли до гори наближався, явився з пустелі один козел надзвичайно великий; його побачивши, іноки, котрі із Йоаникієм ішли, спогадали подумки, як би того козла вловити, бо зі шкури його добре хутро могло бути. Преподобний зрозумів помисла їхнього і повелів одному, ім'я його було Сава, піти і привести до нього того козла. Каже Сава: "Коли козел втікати почне, то як дожену його?" Святий же рече до нього: "Піди-но лишень, брате, і твори повелене, і він самохітно до тебе прийде та й слідуватиме за тобою". А до інших іноків повернувся і запитав їх: "Чи козлова шкура придасться, щоб учинити хутро?" Вони ж відповіли: "Вельми придасться, не ми й перед тим, як сказав, подумали". Коли ж приведено було козла, преподобний гладив його рукою своєю, навчаючи братію милувати душі тварин, а свої бажання відсікати. І знову відпустив козла на пасіння в пустелю.

Мав-бо преподобний і прозорливості дар: прорік смерть Никифора-царя, яка невдовзі мала статися, що і збулося: від болгар-бо на війні поранений бувши, помер. Також і сина його Ставрикія, що почав після нього царювати, предрік швидкий кінець. Коли ж пробував на горі Прусентійській, що прилягала до високої гори Олімпу, був там один інок, на ймення Гурій, життям лицемір, котрий шукав слави людської і від усіх славлений був як великий подвижник; той, побачивши себе, що далеко відстоїть від істинного чеснотливого подвижника святого Йоаникія, піднявся на заздрість і хотів його згладити із землі: приготувавши смертну труту і прийшовши до нього, як Юда, з лестощами, дав йому труту оту в питті. Преподобний же, незлобний бувши, гадав, що дружню любов Гурій йому з'являє (не знав-бо його улесливості та заздрості), і, нічого не відаючи, випив смертоносну труту, відтак упав у вельми люту хворобу і до смерті наблизився. Бог же не полишив угодника свого, щоб помер такою дочасною смертю, але послав йому в поміч мученика свого, святого Євстатія; той, явившись йому у видінні, зцілив його від хвороби і попереднє йому здоров'я дарував, — за те подячний був преподобний Йоаникій, збудував там церкву в ім'я святого великомученика Євстатія і монастиря при ній улаштував.

Якось уночі видіння бачив, не уві сні, а наяву, стояв-бо й молився, а видіння було таке: від східнього краю гори тієї явилося джерело, щедро воду виточуючи. Навколо ж джерела того стояло безліч овець, які пили воду, що текла із джерела, і дивувався святий баченому; знав-бо, що не було там джерела й ані вівці в тій пустелі не було. Назавтра пішов на те місце і не знайшов нічого: ні овець, ані джерела, а лише гарне місце й до життя добропригідне. Довідався від старих, що на тому місці була колись церква Пресвятої Богородиці, і витлумачив видіння своє, кажучи: "Джерело води, котре щедро виточує, є благодать Богородиці, що на тому місці має бути, вівці — то люди, котрі причащаються благодаті Пресвятої Богородиці. І приклав щире дбання, аби знову на тому місці збудовано було церкву на ім'я Пресвятої Богородиці, що і здійснив незабаром: чудову церкву створив і монастиря влаштував та й зібрав багато братії за Божою поміччю та сприянням преблагословенної Діви Марії Богородиці. Коли ж будовано було церкву, трудився і сам преподобний Йоаникій, носячи каміння і допомагаючи будівничим. Якось, коли простяг руку взяти із землі каміння, вилізла єхидна із-під каменя і, сікнувши в руку його, повисла. Він же, як другий Павло, струсив єхидну від руки і зовсім не постраждав.

У молитвах же своїх старанних був такий преподобний Йоаникій, що не тільки духом, але і плоттю вгору вивищувався і далеко від землі відстояв. Якось учень і наслідувач життя його блаженний Євстратій, коли преподобний пішов сам до церкви помолитися, рушив таємно за ним слідом і заховався в одному церковному кутку, старанно до моління його приглядаючись. І побачив, що він підняв руки д'горі й високо від землі піднявся і, в повітрі стоючи, молився. Це побачивши, Євстратій жахнувся. Після ж молитви знову на землі став і, відчувши, що Євстратій коло нього був, образився, кажучи: "Писано є: "Не поселиться в тобі лукавий", ти ж дерзнув був лукавством підкрастися на грішну мою молитву". І заборонив йому оповідати те будь-кому.

Численні дивний той муж чудеса творив: бісів од людей виганяв словом і зцілював хвороби хресним знаменням та молитвою, і від укусів зміїних багатьох збавив. Через це приходило до нього безліч люду: один цільби від хвороби, другий збавлення від духів нечистих, а інший благословення та молитви просячи, і перебивали безмов'я йому. І через те, стурбувавшись тим, відійшов знову на Трихаликову гору й тулявся по ній, пробуваючи без покрівлі. Євстратій же з Агаврієвського монастиря, маючи до блаженного отця щиру любов і бажаючи бачитися з ним, пішов, шукаючи його старатливо, і знайшов його на Трихаликовій горі. Після звичайної молитви спитав блаженний Йоаникій про Лева-вірменина, котрий тоді царював: чи довго буде тривожити Божу Церкву єрессю іконоборства? Святий тоді прорік швидку його погибель, і сталося так: невдовзі-бо Михаїл, прозваний Валвос, чи Травлій, убив Лева-вірменина і царство після нього перейняв.

Цей божественний муж Йоаникій мав звичку через старість із палицею ходити. Коли переходив якісь важкопрохідні місця в горах, трапилося, що палиця випала йому з рук і пропала — годі було