Читати книгу - "Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго"

питання, якби навіть ота ваша кампанія виявилася результативною, це сталося б не за день і не за два, мені ж треба щось вирішити вже зараз, Я чекаю на ваші накази, пане прем’єр-мініст­ре. Голова уряду стомлено всміхнувся, Усе це смішно й безглуздо, сказав він, ми цілком здаємо собі справу з того, що вибору немає та що зроблені нами пропозиції нічого не принесли, крім погіршення ситуації, І в такій ситуації, І в такій ситуації, якщо ми не хочемо щодня мати на сумлінні чергових чотирьох дозорців, забитих кийками практично до смерти, в нас не лишається іншого шляху, крім як погодитися на висунуті нам умови, Ми могли б запустити миттєву поліційну операцію, зробити блискавичні арешти, посадити кількадесят членів махвії, можливо, тоді вони відступлять, Єдиний спосіб знищити дракона це відтяти йому голову, стригти йому пазурі нічого не дасть, Щось та дало б, Чотири до­зорці щодня, затямте собі, пане міністре внутрішніх справ, чотири дозорці щодня, краще вже визнати, що ми зв’язані по руках і ногах, Опозиція накинеться на нас щосили, звинуватить у тому, що ми продали країну махвії, Не країну, вони скажуть батьківщину, Тим більше, Сподіваймося на бажання церкви нам допомогти, гадаю, вона дослу´хається до тих доводів, що ми, крім постачання дрібки корисних померлих, ухвалили це рішення заради порятунку життів, Уже нема мови про порятунок життів, пане прем’єр-міністре, це було раніше, Ваша правда, треба буде вигадати новий вислів. На хвильку запала тиша. Відтак голова уряду промовив, Кінчаймо з цим, віддайте потрібні вказівки керівникові секретаріату й починайте працювати над планом знезавданення, іще нам треба знати, як махвія собі мислить територіальний розподіл двадцяти п’яти відсотків дозорців у межах виділеної квоти, Тридцяти п’яти відсотків, пане прем’єр-міністре, Я не дякую вам за нагадування про те, що наша поразка ще гірша, ніж початково очікувалося, Сьогодні сумний день, Якби родини чотирьох наступних дозорців знали, що` тут відбувається, вони назвали б це інакше, А так нам доведеться змиритися з думкою, що завтра ці четверо дозор­ців можуть працювати вже на махвію, Таке воно життя, мій дорогий очільнику міністерства сполучених посудин, Внутрішніх справ, пане прем’єр-міністре, внутрішніх справ, То є центральне коліно.

Можна було б припустити, що по всіх тих численних і просто ганебних поступках, на які пішов уряд у ході схожих на синусоїду перемовин із махвією, не зупинившись навіть перед таким крайнім заходом, як дозвіл скромним і чесним державним службовцям працювати ввесь робочий час на злочинну організацію, можна було б припустити, повторімо, що глибшого морального падіння вже годі зазнати. На жаль, бредучи наосліп мочаристими теренами того, що німці називають реальною політикою, коли дириґентська паличка опиняється в руках пристосуванця, який керує концертом, не зазираючи в партитуру, не можна не потрапити в ситуацію, де імперативна логіка спідління приведе до очевидного висновку, що наше дно не має дна. Через відповідну структуру, тобто через міністерство оборони, яке за часів більшої відвертости називано військовим, були розіслані інструкції підрозділам збройних сил, розташованим уздовж кордону, щоб вони обмежи­лися патрулюванням основних маґістралей, особ­ливо міждержавних, не турбуючи ідилічного спокою автошляхів другої та третьої категорії, а також, з огляду на низку причин, густої мережі доріг місцевого значення, путівців, стежин, троп і манівців. Як не могло не статися, внаслідок цього більша частина згаданих сил повернулася в місця постійної дислокації, з чого, ніде правди діти, неабияк зрадів рядовий склад, включно з капралами та сержантами, бо їм усім насточортіло ходити в денні та нічні патрулі та зміни, тоді як старшини, вочевидь, глибше за решту просякнуті пошаною до понять військової чести та служби вітчизні, зовсім навпаки, не приховували власного невдоволення. І якщо це ремство просочилося в середовище хорунжих, але дещо ослабло на рівні поручників, то, досягши капітанського щабля, воно неабияк посилилося. Ясна річ, ніхто з них не насмілився б вимовити вголос небезпечне слово махвія, але в розмовах між собою вони не могли оминути згадок про те, що в останні дні перед відведенням було перехоплено силу фурґонів із безнадійними хворими всередині, де поруч із водієм сидів офіційно вповноважений дозорець, який, навіть не чекаючи на вимогу, показував документа з усіма потрібними штампами, підписами та печатками, який у національних інтересах чітко дозволяв перевезення хворого на таке й таке ім’я та прізвище до невточненого місця призначення, а на додачу приписував збройним силам уважати за свій обов’язок надавати в разі потреби максимальне сприяння, забезпечуючи пасажирам кожного фурґона безперешкодне виконання транспортної операції. Усе це не ви´кликало б сумнівів в умах достогідних старшин, якби щонайменше в семи випадках якимось дивним трафом дозорець не підморгував солдатові саме в ту мить, коли віддавав йому документа на перевірку. З огляду на географічне розпорошення місць, де сталися ці епізоди сільського життя, одразу ж була відкинута версія про те, що то могли бути, так би мовити, двозначні миґи, пов’язані з примітивними спробами спокусити особу чи вже тієї самої статі, чи іншої, що в цьому разі не мало жодного значення. Хвилювання, якого не вдавалося приховати дозорцям, ніби вони намагалися кинути в море пляшку з запискою-благанням про допомогу, навело метикувату старшинську корпорацію на думку, що всередині такого фурґона щоразу їхав найславетніший з усіх котів, отой, що завжди придумає, як висунути назовні кінчик хвоста, коли має бажання, щоб його знайшли. Відтак з’явився непоясненний наказ вертатися до місць постійної дислокації, й одразу за ним то тут, то там пішов поговір, виниклий невідомо де й як, чи не з самого міністерства внутрішніх справ, за нашептом від деяких лепетунів. Опозиційні газети заговорили про те, що в казармах тхне чимось пі­дозрілим, газети проурядові становчо заперечили, що особовий склад збройних сил піддається нездоровим повівам, але так чи так, а чутки про приготування військового перевороту таки ж почали повсюдно ширитися, хоч ніхто не годен був пояснити чому й заради чого, аж у підсумку тимчасово відсунулася на другий план у сприйнятті загалу проблема невмирущих хворих. Не те, щоб про неї забули, як свідчить фраза, вкинута тоді в маси й часто повторювана завсідниками кав’ярень, Принаймні, звучала вона, навіть якщо відбудеться військовий переворот, одна річ є певна, скільки б не стріляли одне в одного, а вбити нікого не вб’ють. Очікувалося, що король ось-ось виступить із драматичним закликом до національної згоди, уряд оголосить пакет невідкладних заходів, а командування суходільних і військово-повітряних сил, без військово-морських, за браком виходу до моря, запевнить у непохитній вірності до законно обраної влади, крім того, годилося сподіватися маніфесту від письменників, спільної заяви від митців, концерту солідарности, виставки революційних плакатів, загального страйку, влаштованого спільно обома профспілковими об’єднаннями, пастирського листа від єпископів із закликом до молитви та посту, ходи розкаяних, масової роздачі аґітаційних матеріалів жовтого, блакитного, зеленого, червоного, білого кольору, заговорили навіть про організацію велетенської маніфестації, в якій узяли б участь тисячі людей всілякого віку та статусу в стані відкладеної смерти, рухаючись головними проспектами столиці на каталках, візочках, у машинах швидкої допомоги або на плечах дуженьких синів, попереду колони