Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Коли до жовтого маркера на комунікаторі залишилося метрів п’ятдесят, я нарешті, побачив Гомера. Мій знайомий сидів у офісному кріслі, увесь сповитий, немов мумія. Саме ж крісло виявилось масивним і було прибито до підлоги, так що той не міг поворухнутись, лише заплющував очі кожного разу, коли чергова капля розбивалась о потилицю.

Навколо Гомера стояло троє бійців одягнених у подобу середнього костюма піхоти прориву. Можливо, одна з його модифікацій, які не були запущені в серію. На території Тортуги подібних зразків було вдосталь, а ще аби придати собі більш ефектного вигляду рекетири нанесли на металеві частини фосфоресцентну фарбу, через що ввижалось, ніби вони стоять в ореолі неонового сяйва. Звісно, у справжньому бою дурість несусвітня, гіршим ідіотизмом було б, тільки якби вони собі мішень із маркером прицілювання прикріпили на спину, але логіку я їх розумію. У якості психологічного тиску це могло спрацювати, але тільки на недосвідченого гравця. Проте 25-й апгрейд Гомера говорить про те, що він зовсім не новачок, хоча подібні індивіди звикли вважати нубами всіх, крім себе.

Продовжуючи вести спостереження я дійшов висновку, що ці три клоуни мені зовсім не супротивники й незрозумілим залишається тільки одне — як Гомер дав себе їм схопити?

Що ж зараз я його звільню і про все дізнаюсь, от тільки просто взяти й розстріляти із плазмомета усю цю школоту, мені здалося доволі нудною витівкою. Треба зробити так, щоб вони запам’ятали цю зустріч надовго і якщо для цього треба втручання джина, я це організую.

Написав Алісі, аби вона просто чекала й нікуди не лізла, я повернувся до входу в ангар. Там зайшов до імпровізованої роздягальні й натягнув на себе костюм трійку. Добре, що на відміну від реала одяг у Грі був поділений на три розміри L, XL та XXL — спеціально для поціновувачів брутальних горилоподібних аватарів, тож з підгонкою не було проблем, одяг сів, наче був шитий спеціально для мене, трішки покопавшись у речах я віднайшов лосьйон для волосся, гарна зачіска це одна з візитних карток джинів. Тепер залишилось дістати якусь зброю. Як правило, джини поставали перед гравцями, тримаючи в руках, замість вогнепальної зброї, підручні засоби: пилка, молот, ланцюги, палиця, а от плазмомети та бластери використовували вкрай рідко, тільки якщо цього вимагали обставини. Наприклад, штурм Тортуги або ж протистояння із багаюзерами та порушниками системи. Довго шукати відповідну зброю не довелось, як кажуть у народі, проти лому немає прийому.

Коли Аліса мене знову побачила в неї було вкрай здивоване обличчя. Єхидно посміхнувшись, я притиснув палець до губ, пригнувся і беззвучно, немов кішка, почав підкрадатись до горе-рекетирів, які обступив Гомера, весело глузували над ним.

— Гомерчику, може, тобі чоло протерти, — вихаркавшись  у без того брудну ганчірку один із рекетирів протягнув її до зв’язаного аукціоніста. — Чи, може, уже, нарешті закінчиш опиратись і даси пароль від свого рахунку. Обіцяємо все не забирати, залишимо трішки на бідність.

— Раджу сказати, — слідом схилився ватажок, дістав величезного ножа і провів кінчиком по щоці Гомера, залишаючи після себе червоний слід. — Повір, я знаю, як завдавати болю в Грі.

— Гиии, і навіщо вони тільки тобі, — продовжив перший, — усе одно лежать без діла, а от я виведу їх у реал, Геральду, як гадаєш, якщо 3000000  токенів поділити на трьох, мені вистачить на новенький флаєр? Уявляю, як дівки самі на мене будуть застрибувати, аби я тільки їх покатав — мрійливо закінчив він.

Але замість Геральда відповів третій, той що почув скрип дверцят, коли ми з Алісою увійшли, — звісно, що не вистачить, тим паче 3000000  токенів доведеться ділити не на трьох, а чотирьох. Ти забув, хто нам злив його дані?

— Ану замовкни, нубяро, ти ще нікнейм його назви.

— Сам нубяро й годі мене так називати, — огризнувся той, — от візьму і скажу, усе одно він у нього фейковий. Цей містер…

— Я тебе зараз грохну! — гаркнув Геральд, випрямляючись, але миттєво зблід, помітивши, як я в поважній позі стою за спиною  одного з його побратимів та поблажливо всміхаюся, тримаючи лом напереваги.

— Ну що ж ви замовкли, шановні, договорюйте, мені вкрай цікаво дізнатись, що саме ви збирались зробити із цим гравцем?

— Я, ми… це… тут — почав виправдовуватися Гомер, його поплічники, вихопивши плазмомети, спочатку зі здивуванням поглянули на свого ватажка, а потім різко обернулись і ось уже вся трійця розгублених горе-рекетирів стоїть переді мною, наче школярі, яких піймали в туалеті за палінням.

Я змірив їх пронизливим поглядом, але не для того, аби справити враження, просто мені потрібно було вигадати час, доки моя нова навичка, підсвітить слабкі місця в їхній броні. Роль джина я збирався догравати до кінця, а тому ніяких плазмометів, тільки хардкор у дусі Сірих кварталів.

На костюмі ватажка висвітилися рідкі, жовті плями. Ні не підходить, видно, що він за ним ретельно слідкує, тоді я скосив погляд на його спільників і  вони мене  не розчарували. В обох на броні виявилося достатньо зелених плям, а тому я одразу почав діяти, тим паче, що мої супротивники вже почали оговтуватись і невпевнено підіймати зброю, ще трішки й того дивись почнуть палити зі страху. Різкий випад і матусин рекетир, що ще секунду назад, мріяв про флаєр та глузував над Гомером почав завалюватися на землю, обхопивши обома руками лом, який стирчав у нього з грудей. У його очах читалося щире здивування та нерозуміння і то не дивно, оскільки костюм мав витримати удар плазмомета, а тут, усього лиш, якийсь жалюгідний лом.

Двоє його спільників одразу втратили бойовий запал та покидав зброю, спробували утекти. Першого я дістав без проблем, настромивши на кінець лома, який встигнув витягнути із грудей балакучого, а от їх ватажок, показав заздрісну спритність і вже розірвав достатню відстань, аби моя погоня за ним, могла зіпсувати легенду із джинами. Ну не бігають за гравцями ті, хто за одним бажанням здатний миттєво перенестись на інший кінець Акрополісу, а тому я скинув рюкзак, вихопив плазмомет і націлив його в спину втікачеві.