Читати книгу - "Хтось знайомий, Сумка Шері"

не пригадувала його імені, але він теж був гарний до безглуздя. З тим самим шармом кінозірки, але більш закритий. Спостерігач. Вони мешкали на вулиці Олівїї, але трохи далі. Обом було під тридцять — суттєво молодші за Олівію та її подруг — і бездітні, тож вони не мали особливих причин перетинатися з нею.　

— Насправді вона не зникла, — заявляє Сюзанна. — Вона пішла від чоловіка.　

— Є термінові новини, — каже Жаннетт. — Знайшли її машину в озері біля Кеннінга. Її тіло було в багажнику.　

Настає приголомшена тиша, кімната наповнюється потрясінням.　

— Повірити не можу, — промовляє Бекі, відриваючись від телефона, раптом страшенно бліда.　

Олівія здригається, пригадавши, що Рейлі був у будинку Пірсів.　

— Бідолашний Роберт, — шепоче Бекі. Бекі Гарріс мешкає по сусідству з Пірсами. — Він повідомив про її зникнення. Сам мені розповідав.　

Бекі — добра подруга Олівії й усе їй розповіла. Олівія раптом уявляє, як Бекі, досі доволі приваблива (хоч, мабуть, не настільки, як собі думає), розмовляє через задній паркан з уродливим покинутим чоловіком.　

— Пам’ятаю, я про це чула, — каже Ґленда, явно вражена. — Але, якщо правильно пригадую, поліція не сприйняла це серйозно, бо вона збрехала йому, що їде з подругою на вихідні. Вирішили, що вона пішла від нього й насправді це не зникнення.　

— Що ж, очевидно, тепер це вбивство, — завважує Жаннетт.　

— Що ще каже поліція? — цікавиться Олівія.　

— Це все. Жодних подробиць.　

— Гадаєте, це зробив її чоловік? — за мить питає Сюзанна, обводячи поглядом їх усіх. — Гадаєте, він міг її вбити?　

— Я б не здивувалася, — тихо відповідає Жаннетт.　

Бекі раптом обертається до неї.　

— Ти нічого про це не знаєш!　

Спалах Бекі зустрічають напруженою тишею. А потім Сюзанна каже, з ноткою захвату в голосі:　

— Це надто моторошно.　

— Чоловік може бути абсолютно не винним, — припускає Зої.　

— Але хіба зазвичай це не виявляється чоловік? — питає Сюзанна.　

— Якщо він убив її, — дивується Бекі, — тоді нащо просив поліцію шукати її?　

Бекі явно не хоче вірити, що красивий самотній чоловік по сусідству може бути вбивцею.　

— Ну, — каже Олівія, — він мусив повідомити про її зникнення, чи не так? Він не може просто не зважати на це. Треба грати роль стурбованого чоловіка, навіть якщо він її вбив.　

— Боже, ти ненормальна! — вигукує Ґленда.　

— Але ж подумайте про це, — замислено веде далі Олівія. — Це могло б бути ідеальне вбивство. Він убиває її, повідомляє про її зникнення й бреше поліції, що вона нібито збиралася поїхати з подругою на вихідні, коли насправді не збиралася. Потім, коли вона не з’являється, поліція вважатиме, що вона просто втекла від нього, і не шукатиме як слід. Справді блискавично.　

Усі спантеличено дивляться на неї.　

— Особливо, — додає Олівія, — якби ніколи не знайшли її машину в озері. Імовірно, вбивство зійшло б йому з рук.　

— Не впевнена, що мені подобається хід твоїх думок, — каже Сюзанна.　

Бекі кидає ображений погляд на Олівію й заявляє:　

— Для протоколу: я не вважаю, що це зробив її чоловік.　

Сюзанна встає й починає наповнювати всім келихи. Помітно, що вона тремтить.　

— Боже, пам’ятаєте, яка вона була шикарна? Пам’ятаєте торішній пікнік? Тоді вперше хтось із нас добре її роздивився. Вона всіх чоловіків обкрутила навколо свого мізинчика.　

— Пам’ятаю, — каже Бекі. — Вона була надто зайнята, зачаровуючи всіх, щоб допомогти прибрати.　

— Може, вона мала переслідувача чи ще когось, — розмірковує Ґленда. — Така жінка…　

— Вона була така вертихвістка. Не знаю, як її чоловік із цим мирився, — нарікає Зої.　

Вона теж була на пікніку, пригадує Олівія, обводячи поглядом кімнату. Вони всі там були.　

— Може, у цьому й проблема. Може, він приревнував її та вбив, — підсумовує Жаннетт.　

Усі ніяково перезираються.　

Зої різко змінює тему.　

— Хто-небудь з вас чув про проникнення в будинки й анонімні листи?　

Олівія відчуває, як стискається шлунок, і намагається не дивитися на Ґленду.　

Чорт.　

Справді нетреба було писати ті листи. Вона тягнеться по свій келих на кавовому столику.　

— Які проникнення? Які анонімні листи? — питає Сюзанна.　

— Я чула про це від Карміни Торрес, — каже Зої. — Це моя нова сусідка. Вона розповіла мені, що сьогодні вранці отримала анонімного листа від жінки, яка писала, що її син удерся до її будинку і що їй дуже шкода. — І додає: — Листа підкинули крізь поштову щілину вночі.　

— Серйозно? — перепитує Жаннетт. — Я нічого про це не чула.　

Зої киває.　

— Вона постукала до мене спитати, чи я теж такого отримала, але ні.　

— Щось зникло? — цікавиться Сюзанна.　

— Вона гадає, що ні. Сказала, що добре оглянула дім, але начебто все на місці, — розповідає далі Зої.　

Олівія насмілюється мигцем глянути на Ґленду, і між ними проминає спалах розуміння. Доведеться поговорити з нею після книжкового клубу. Вона не говорила Ґленді про листи.　

— До кого ще проникли? — не вгаває Сюзанна. — Я нічого не чула.　

— Не знаю, — каже Зої. — У листі сказано, що були й інші. Карміна показувала його мені — я читала.　

Олівія відчуває легку нудоту й відставляє келих вина.　

Не цього вона хотіла, аж ніяк не цього. Лише перепросити. Вона не хотіла, щоб інші читали листа! Не хотіла, щоб хтось намагався дізнатися, від кого він! І точно не хотіла, щоб люди про це пліткували. Треба було залишити все як є. Як вона могла вчинити таку дурість? Правду казав адвокат — лише воду збаламутила.　

— Бачили б ви того листа! — вигукує Зої. — Бідолашна жінка, яка його написала. Очевидно, її син влазив у чужі комп’ютери, й уявіть собі — навіть розсилав хуліганські листи з чужих електронних адрес!　

— Ні! — жахається Сюзанна.　

— Про що в них? — питає Жаннетт, обурена й зацікавлена рівною мірою.　

— Невідомо, — знизує плечима Зої. — Карміна стверджує, що у своєму комп’ютері нічого не знайшла. Певно, це було в якомусь іншому будинку.　

— Як на мене, це якась підліткова дурість, а мати робить шляхетний вчинок, вибачаючись, — категоричним тоном каже Ґленда. — Таке може статися з будь-ким з нас, у кого є діти. Ви ж знаєте, що таке підлітки.　

Олівія помічає кілька сумних, співчутливих кивків від деяких жінок. Цієї миті вона відчуває палку вдячність до Ґленди, але старанно не показує цього.　

— Я, мабуть, уважніше перевірятиму двері й вікна, — говорить Сюзанна. — Не завжди замикаю їх уночі.　

— Так моторошно думати, що хтось ходить твоїм будинком і нишпорить у твоєму комп’ютері, доки тебе немає, — бурмоче Жаннетт. — І, якщо подумати, якби ця Карміна не отримала того листа, то навіть не дізналася би про це.　

На хвилину западає тиша — здається, кожна розмірковує над цим.