Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олівер
Я поставив дві чашки кави на стіл і сів навпроти Ліни. Вона вмостилася на дивані, підібгавши ноги під себе, і виглядала так, ніби вже давно тут живе.
— Ну що, — я відсьорбнув кави й уперся ліктем у стіл. — Ти обіцяла розповєсти.
Вона підняла брову.
— Обіцяла?
— Так. Учора. Я запам’ятал.
Ліна зітхнула й відставила чашку.
— І що тебе цікавить?
Ліна склала руки на колінах і відвела погляд.
— Мій батько мав певні… ділові зв’язки. Але його більше немає, і деякі люди вирішили, що можуть диктувати мені, як жити.
— Які люди?
— Неприємні.
Я підняв брову.
— Це… детально.
— Тобі справді цікаво слухати про всі ці кримінальні розбірки?
Я зробив вигляд, що думаю.
— М-м-м… Да.
Ліна усміхнулася, але ця усмішка була без тіні веселощів.
— Не думаю, що це тобі потрібно. Я впевнена, що ця історія тобі швидко набридне.
— Вряд лі.
Ліна зробила ковток кави.
— Ти ще не розповів, чим сам займаєшся.
Я вдав, що не помітив, як вона змінила тему.
— Планірую открить бізнес тут.
— Який?
— Кібербезпєка.
— О, ти програміст?
— Шось типо того.
— Тобто хакер?
Я коротко засміявся.
— Нє, хакер — це, знаєш, такий парень в капюшоні, що в підвалі ламає сайти.
— І ти не такий?
Я всміхнувся ще ширше.
— Я нє ношу капюшон.
Ліна хмикнула й хитнула головою.
— Добре, містер Кібербезпека. Тоді, напевно, легко знайдеш собі клієнтів.
— Надєюсь.
Я відпив кави й непомітно спостерігав за нею.
Вона говорила занадто обережно.
Її відповіді ніби й правдиві, але в них було забагато прогалин.
Я знав цей стиль.
Я сам так робив.
Вона щось приховує.
І я дізнаюся що.
Я уважно подивився на неї й заговорив:
— Ну то що?
Ліна підняла одну брову.
— А ти завжди такий нетерплячий?
— Коли дівчина вбігає в мою машину в весільном платті — єс, завжди.
Вона усміхнулася, але не відповіла.
— Почнемо спочатку. Хто ти?
— Ліна.
Я зітхнув.
— Повне ім’я?
— А ти що, з поліції?
— Ніт, у мене не вистачило б… як це… терпілості?
— Терпіння.
— От-от. Так шо з ім’ям?
Ліна задумливо подивилася на мене.
— Ліна Соколова.
Я прищурився.
— Це справжнє ім’я?
— А ти завжди такий параноїк?
— Завжди.
Вона закотила очі й зробила ковток кави.
— Добре. Я розумію, що ти хочеш знати, чому я була у весільній сукні.
— І чому тебе хтось ловив.
Ліна трохи зітхнула.
— Це… сімейні справи.
— О, люблю сімейні драми.
— Не думаю.
— Все ж, спробуй мене здивувати.
Ліна на мить задумалась.
— Гаразд. У мене був батько. Бізнесмен. Дуже успішний.
— Але, судячи по твоїм пригодам, не дуже чесний?
— Далеко не чесний.
— Що з ним?
— Його заарештували.
Я кивнув.
— І після цього вирішили, що ти маєш за нього віддуватися?
— Саме так.
— І як саме?
Ліна нервово постукала пальцями по чашці.
— Вийти заміж.
Я підняв брови.
— Ого. Це новий спосіб вирішити фінансові проблеми?
— Схоже, що так.
— І за кого?
— За Андрія Громова.
— Це той, від кого ти втікала?
— Так.
— Він такий страшний?
Ліна поглянула на мене так, ніби я запитав, чи буває вода мокрою.
— Він небезпечний.
— І ти сказала “ні”?
— А як ти думаєш?
— Думаю, що правильно зробила.
Ліна відвела погляд.
— Це не просто.
— Ніколи не буває просто, коли в справі замішані великі гроші і погані люди.
— А ти, бачу, в курсі.
Я всміхнувся.
— Трохи шарю.
— І що мені робити?
— Хороше питання.
Ліна уважно подивилася на мене.
— У тебе є відповідь?
— Завжди є варіанти.
— Наприклад?
— Ну… можеш втекти.
— Куди?
— Далеко.
Ліна пирхнула.
— Вони мене знайдуть.
— Добре. Значить, треба шукати інше рішення.
Вона спохмурніла.
— Я не хочу нікого втягувати в це.
Я всміхнувся.
— Занадто пізно.
Ліна скептично звузила очі.
— І що ти збираєшся робити?
— Розібратися.
— Яким чином?
— Я маю… як це… связи.
— Зв’язки?
— Вони.
Ліна ще уважніше подивилася на мене.
— Ти ж програміст, так?
— Умний програміст.
— Тобто хакер?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Афера на двох, Ірен Кларк», після закриття браузера.