Читати книгу - "Некохана для альфи, Данута Шемеляк"

Дощ припинився, коли Всеволод і Діана повернулися до маєтку. Ніч була тихою, лише вітер шелестів у деревах, а місяць самотньо висів у небі, кидаючи срібне світло на землю. Діана, мокра після душу, стояла в спальні, її порвана сукня лежала на підлозі, а вона — у його сорочці, що пахла ним, — дивилася у вікно. Її руки все ще тремтіли від усього, що сталося, але в грудях горіла сила, що не згасла навіть у підвалі. Вона повернулася, коли почула його кроки, і побачила його — закривавленого, з золотими очима, що горіли в темряві.

Він підійшов до неї, його руки торкнулися її плечей, пальці ковзнули по її шкірі, ніби переконуючись, що вона справжня. "Ти жива", — шепнув він, його голос був хрипким, сповненим полегшення і провини. Вона кивнула, її рука лягла на його груди, де серце калатало під її долонею. "Завдяки тобі", — відповіла вона, і її очі знайшли його. Але в її погляді був не лише вдячність — там була вимога, тиха, але невблаганна. "Не відштовхуй мене більше", — шепнула вона, і її слова вдарили його сильніше, ніж будь-який ніж.

Він стиснув її плечі, його подих став уривчастим. "Я не відштовхну", — сказав він, і його голос був твердим, як клятва. "Я був дурнем, Діано. Я боявся мітки, боявся віддати тобі все. Але без тебе я ніщо". Його очі потемніли, звір усередині нього заворушився, але цього разу не від гніву — від бажання завершити те, що він відкладав занадто довго. Вона відчула це — через їхній зв’язок, що пульсував між ними, — і її серце закалатало. "Що таке мітка?" — спитала вона тихо, її голос тремтів від цікавості й передчуття.

Він узяв її обличчя в долоні, його великий палець ковзнув по її розбитій губі, і він здригнувся від її болю. "Пам'ятаєш, я розповідав, що ти моя істинна пара. Але, щоб повністю закріпити зв'язок, потрібна мітка - це своєрідний ритуал, — шепнув він. — Мій укус, що зв’яже нас назавжди. Моя сила стане твоєю, твоя душа — моєю. Назад вороття не буде". Її очі розширилися, але вона не відступила. "І ти готовий мені її поставити?" — спитала вона, її голос був м’яким, але в ньому горіла сила. Він кивнув, його очі спалахнули золотом. "Я був готовий із тієї ночі, коли ти стала моєю".

Наступного вечора, коли місяць став повним, вони пішли до лісу за маєтком. Клан зібрався навколо — старші стояли мовчки, молодші шепотіли, але ніхто не наважувався заперечити. Всеволод тримав її руку, його пальці стискали її, ніби боялися відпустити. Діана була в білій сукні — простій, але елегантній, що оголювала її шию й плечі, її волосся спадало хвилями, а очі горіли впевненістю. Вона не знала всіх деталей ритуалу, але відчувала його важливість — у повітрі, у поглядах клану, у його диханні.

Вони зупинилися в центрі галявини, місяць кидав срібне світло на їхні постаті. Всеволод повернув її до себе, його руки лягли на її талію, його очі знайшли її. "Ти готова?" — шепнув він, його голос був тихим, але в ньому чувся відгомін звіра. Вона кивнула, її рука торкнулася його щоки. "Так, я твоя", — сказала вона, і її слова стали іскрою.

Він нахилився до неї, його губи торкнулися її шиї, і вона відчула жар його подиху. Його зуби — гострі, але ніжні — притиснулися до її шкіри, і вона здригнулася, її пальці вп’ялися в його плечі. "Діано", — шепнув він, і його голос був сповнений благання й любові. А потім він вкусив — не глибоко, а ніжно, його зуби прокололи її шкіру, і її кров змішалася з його. Вона скрикнула — тихо, але різко, — її тіло затремтіло, але не від болю, а від сили, що влилася в неї. Їхній зв’язок спалахнув, як вогонь, її очі засвітилися золотом на мить, і вона відчула його — його душу, його серце, його життя.

Він відступив, його губи були в її крові, його очі горіли, але в них був мир. Вона торкнулася своєї шиї, де залишився слід — два маленькі проколи, що пульсували теплом. "Відтепер ти моя назавжди", — сказав він, і його голос був твердим, як скеля. Вона усміхнулася, її рука стиснула його. "А ти мій", — відповіла вона, і клан вибухнув криками — не гніву, а визнання. Тієї ночі, коли вони лежали разом, її голова на його грудях, він шепнув: "Діано", — його голос був м’яким, але глибоким. "Я кохаю тебе". Його слова повисли в повітрі, щирі й оголені, і її серце зупинилося на мить. Він — гордий, непохитний альфа — зізнався в тому, що тримав у собі занадто довго, і його очі сяяли золотом і ніжністю.

Вона всміхнулася, її руки лягли на його груди, а пальці відчули тепло його шкіри. "Я теж кохаю тебе, Всеволоде", — шепнула вона, її голос тремтів від емоцій, що переповнювали її. "З тієї ночі в клубі, коли ти подивився на мене, я знала, що ти — моє все". Її слова були як музика, що розлилася між ними, і він притягнув її до себе, його губи знайшли її в повільному, глибокому поцілунку. Її руки обвили його шию, його пальці вплелися в її волосся, і вони цілувались так, ніби світ навколо зник — лише вони, місяць і ніч, яка огортала їх, як обіцянка вічності.

Кінець