Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

            –  Так, – погодилася черниця. – Їхню щиру віру та духовний подвиг вважали дивацтвом. Над ними насміхалися і намагалися зламати їхню волю. Але дух, який знайшов опору у Христі, неможливо збороти.

            –  Ви розповісте про них? Розкажіть! Розкажіть! – знову почулося звідусіль.

            Піднявши руки вгору, аби втихомирити благословенне стадо, Агата пообіцяла:

            –  У такому разі я розповім вам історію, яка колись настільки вразила моє серце, що я вирішила стати черницею. Я розповім вам про святу Філомену. – Дочекавшись схвального гулу, вона почала: – Можливо, вас здивує той факт, що моя свята покровителька  була не набагато старшою за кожну з вас, коли вирішила присвятити себе служінню Господу. Їй було тринадцять. Багато хто ставиться до цього числа упереджено, вважаючи, що воно неодмінно має підштовхнути недосвідчену людину до якогось ганебного вчинку. Але Філомену навідували лише благочестиві думки. Вона народилася на острові Корфу, але через обставини була змушена переїхати до Риму.

            O tempora! O mores! (О часи! О звичаї!) [9] Цей стародавній град вирізнявся з-поміж інших  своєю зіпсованістю. Вам зовсім не обов’язково знати, які варварські звичаї там панували. Хіба що скажу, що він зовсім не був схожим на те Вічне місто, про яке вам розказують на уроках історії, і якому судилося стати  фундаментом Святого Престолу.

            – Новий Едем збудували на його місці?

            – Так. Але за часів святої Філомени ще не існувало ні Міста, ні Найсвятішого Ареопагу, який управляв ним. Усім правив цезар Діоклетіан.

            –  Хто такий «цезар»? Він схожий на Його Святість Папу?

            –  Аж ніяк, –  відповіла Агата. – Папа збирає духовне багатство і охоче ділиться ним з усіма, а римські цезарі збирали земні скарби. Вони не ділилися тим, що мали, і часто відбирали та привласнювали собі чуже. Діоклетіан  був не кращим за інших. Побачивши, якою  вродливою була Філомена, він побажав оженитися на ній. Страх і велика спокуса заволоділи серцем дівчини. Вона звернулася до Господа, але той наставляв її мовчанням, випробовуючи її твердість. Філомена зволікала з відповіддю, наражаючись на смертельну небезпеку. Коли ж цезарю увірвався терпець, вона привселюдно оголосила, що не може стати дружиною Діоклетіана, оскільки вже дала обітницю своєму Небесному Обручнику. Як і я колись, вона стала Христовою нареченою і чекала весілля на Небесах –  не в цьому світі, але в кращому, який чекає на всіх нас.

            Агата із задоволенням прислухалася до тиші, яка запанувала у залі.

            – Відповідь розлютила цезаря, і він наказав кинути норовливицю у в'язницю і тримати її під вартою сорок днів і ночей. Щодня він приходив і питав її, чи не змінила вона свого рішення, –  продовжувала оповідачка. –  Але Філомена залишалася непохитною, бо спиралася на два крила: праворуч і ліворуч від святої стояли небесні стражі, і все ангельське військо було за її спиною.

            – Вона бачила його? Бачила сонмище ангелів?!

            – Вона відчувала його всім серцем, – усміхнулася сестра Агата.

            – А що далі? Що сталося далі?

            – Їй недарма погрожували жорстокими муками та смертю. На сорок перший день її відшмагали батогом, і усе тіло святої вкрилося ранами. Але Господь урятував свою невістку, зціливши її точнісінько так, як Син Його зцілював хворих і приречених на смерть людей.

            Взрівши диво, цезар почав благати Філомену змінити рішення і стати володаркою Риму, але й цього разу отримав відмову. Бо Бог, що живе в серці кожного з нас, робить його вільним від усього, крім совісті. Тож совість, а ще любов до Спасителя,  не дозволила дівчині поступитися і зламати обітницю.

            Розгнівавшись, Діоклетіан наказав прив’язати до шиї юної Філомени якір і втопити в річці, і, напевно, доспів би у цьому, якби ангели Божі не розрізали пута і не винесли святу на берег. Бог, в якого жителі Риму не вірили, явив диво перед їхніми очима, і багато хто з них засумнівався в істинності своєї віри.

            Багато разів тендітну Філомену піддавали приниженню і тортурам, провозячи вузькими вулицями Риму і закидаючи камінням. У неї стріляли з луків, але стріли ламалися, не досягаючи цілі. Навіть ті з них, які підпалювали, згоряли вщент або гасли, не завдавши дівчині шкоди. Але найгіршим для Діоклетіана стало те, що всі, хто ставав свідками тих дивовиж, не вагаючись приймали віру Христову!

            – Але чому Бог чинив зі святою так жорстоко?

            – Жорстоко? –  підняла брови Агата, вдивляючись у повні натхнення та співпереживання дитячі обличчя. – У цілому всесвіті немає нікого милостивішого і щирішого за Нього. Його любов палка і невгамовна, і часом завдає страждань набагато гірших, ніж може заподіяти вогонь або залізо, а Він звик роздавати її з великою щедрістю. Тільки слабкодухі  можуть нарікати на неї. Вони лякаються, побачивши її безмежну могутність…

            Отже той, хто раніше вважав себе володарем світу, всемогутнім цезарем, відчув свою слабкість. Йому не стало сили визнати власну помилку, відмовитися від ідолопоклонства, зруйнувати язичницькі храми і прийняти Бога Єдиного та Милосердного. Він, як і раніше, уявляв себе владикою Вічного міста, і місце на земному троні здавалося йому найвищим, бо  він і гадки не мав про Царство Небесне. Душа його була сповнена марнославства, як буває наповнена вином чаша для святого причастя. Безпорадний і злий,  Діоклетіан наказав відрубати Філомені голову. Святу стратили в п'ятницю, о третій годині дня,  – того ж дня і в ту саму годину, коли Спаситель наш помер на хресті…

            Останні слова Агата видихнула з великою наснагою, намагаючись змусити бриніти  в душах юних вихованок ті ж  струни, які завібрували в її душі, коли вона вперше почула цю історію.

            – Я не кажу, що всі ми маємо взяти за приклад подвиг святої Філомени. Мало хто здатний виявити стільки стійкості, скільки виявила вона. Але навіть якщо хтось з вас відчує в собі потяг до подвижництва, ніколи не забувайте про те, що свого часу свята Філомена протистояла людському марнолюбству і жорстокості. Вона протистояла всесвітньому Злу, що ховало своє справжнє обличчя за багатьма личинами. Нині ж, коли Порок переможений на всій Землі, і людство чинить опір винятково дрібним спокусам, ви навряд чи знайдете собі гідного супротивника.