Читати книгу - "Доброчесність і Порок, Anael Crow"

            При цих словах черниця лукаво глипнула на сестру Леонтію, що стояла поруч, і та згідно хитнула головою.

            –  Що ж нам робити? – зашепотіли діти.

            –  Захоплюватися мужністю Христової нареченої і вшановувати її світлу пам'ять. Згадувати її ім'я в молитві з проханням вселити в наші серця ту ж сміливість, якою володіла вона сама, аби долати життєві труднощі.

            – А вона допоможе?

            –  Той, хто сам вистраждав, більшою мірою здатний на співчуття ніж той, хто не пізнав мук.

            Закінчивши свою промову, сестра Агата і справді смиренно склала руки і стала промовляти слова молитви, роблячи між рядками  паузи, аби усі охочі могли доєднатися до неї:

            –  О велика і славна Свята! Милостиво зійди до наших молитов і випроси нам благодать, про яку смиренно молимо тебе. О, свята Філомено, молися за нас!
Серця наші неспокійні, як осінній вітер. Втомлені й невтішні, самотні в тяготах своїх, звертаємося до тебе, – почуй нас! На землі більше немає гріха. Тож зійди і пробуди в нас гарячу любов до Ісуса. Ніколи не лишай нас! Стань могутньою Заступницею перед Богом, прожени від нас усякий смуток, усякий сумнів, збережи від усіх небезпек і звільни від напастей. Благослови близьких нам людей, пам'ятаючи про тих, хто тебе шанує. О, люба Свята, не залишай нас і молися за нас! Слався Отець і Син і Святий Дух![10]

            Вийшовши за хвіртку, сестра Агата підняла очі до неба: дощ ущух, і сонячні промені насилу пробивалися крізь чорний смог. Білі міські голуби висовували цікаві носи з розчинених навстіж горищних вікон і збирали із ринв воду. Розправивши крила, вони вільно ширяли над скляними куполами міських теплиць. Ох, якби не бруд і не кіптява, що осіли на склі, вони  сяяли б подібно до огранованих алмазів.

            Дякувати Богу, Господь благословив цей день. У сяйві Його слави статуя святої Катерини більше не виглядала похмурою. Вона сором'язливо посміхалася перехожим, а її маківка виблискувала, як омита сорокаденною зливою вершина гори Арарат.

            Агата щиро пошкодувала, що не запаслася  хлібними крихтами, аби порадувати пернатих, і поспішила виправити становище. Зрештою, тепер, будучи повноцінним членом Ордену, вона  мала деякі привілеї. Її статус прирівнювався до статусу жебраків, серед яких останнім часом з'являлося дедалі більше блаженних. Останні користувалися безумовною підтримкою суспільства та мали право отримувати їжу та питво задарма.

            Не відчуваючи сильного голоду, Агата тим не менше спрямувала стопи до однієї з відомих їй кав’ярень і була надзвичайно рада знайти ту на колишньому місці – на розі Хресної вулиці та алеї святого Павла.

            Стіни невеликого restauro [11] з низько навислими над землею вікнами,  були розмальовані сценою зі святого Євангелія: Спаситель світу щедро роздавав хліб і рибу людям, які зібралися послухати Його проповідь.

            Побачивши обличчя Христове, сестра Агата знову сповнилася любов’ю. Вона давно прийняла той факт, що за життя ніколи не стане Його дружиною, але назавжди залишиться нареченою. Консумувати укладений шлюб буде неможливо. Та й навряд чи тваринне злиття тіл може надати йому більше святості.

            Переступивши поріг, Агата побачила надзвичайно світле приміщення з акуратно підставленими за круглі столи стільцями. На  дерев'яних прилавках, злегка припорошених борошном, чаділи товсті, як тіла стародавніх зміїв, рибні та м'ясні пироги. Тут і там, щедро облиті медом, височіли гори оладок. Солодка патока стікала з їхніх боків і збиралася на широких тарелях, де змішувалася із розталим маслом і вилискувала ситістю.
            Величезні каструлі пихкали на вогні, викидаючи в повітря клуби білої супової пари, а зовсім поруч, у начищеному до блиску мідному чані тушкувалася молода ягнятина. Білі голівки часнику гронами звисали зі стелі, облямовані покрученим листям базиліка, а у в глиняних глечиках вигравало молоде вино.

            Gula! (Ненажерливість!)

            Упоєна ароматами кухні, Агата зупинилася, не знаючи, що й обрати. Трохи повагавшись, схопила пиріжок із лівером і сіла за вільний стіл. Хіба не вона нещодавно вголос розмірковувала про різні заняття, здатні дарувати задоволення і  бороти нудьгу? Нині ж шкодувала про те, що часто нехтувала ними. Час від часу їй хотілося відчути саме фізичну, а не духовну, насолоду, наприклад, задовольнивши потребу в смачній їжі, від якої солодко млів шлунок.

            О, вона аж ніяк не наражала себе на спокусу з'їсти більше, ніж потрібно людині, аби наїстися, адже гріх обжерливості був повністю викорінений. Та, звикла до хлібу та води, смакуючи навіть нехитрі страви, вона відчувала  блаженство.

            Піднісши  пиріжок до губів, Агата повільно відкусила від нього шматочок, намагаючись подовжити мить захоплення.

            – Номер 1036! – долинув до неї гучний голос, але відволікатися вона не стала.

На жаль, жебракам надавалося набагато більше благ, ніж простим трудівникам, і досягти їхнього становища було набагато складніше. Спершу слід було зареєструватися в органах міського управління, а уже потім  оголосити про перехід у новий статус через місцеві газети. Цьому передувала складна бюрократична процедура, яку проходили далеко не всі – лише ті,  хто зумів знайти в собі сили відмовитися працювати во славу Його.

            Суспільство потребувало жебраків. Сам факт їхнього існування давав йому можливість проявити себе якнайкраще, оточивши стражденних турботою. До злидарства ставилися з істинно християнським розумінням і милосердям, жодним чином не намагаючись з ним боротися. Цей дивний інститут охоронявся самою державою, проте кількість жебраків на вулицях міста суворо контролювали. Ліцензію видавали лише тим, хто за всіма ознаками претендували на благочестиве юродство. Таким чином, у межах Міста волоцюг навіть у найкращі часи налічувалося не більше двох-трьох тисяч.