Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

–Тобі теж не завадить пройти обстеження, – зауважив Денис.

–Спочатку вона, – відрізав Микита. Охоронець поклав її на заднє сидіння й Микита сів поряд з нею, поклав її голову собі на коліна, коли машина рушила. Денис разом із Артемом і Сергієм сіли в іншу машину й поїхали за Микитою.

У Сергія задзвонив телефон, провівши по екрану, приклав до вуха.

– Алло?

– Ви де? – почувся у слухавці схвильований чоловічий голос.

– Ми їдемо до лікарні, співробітниці стало погано. А що?              

– Нам приїхати?

– Ні, ми впораємося.

– Гаразд, подзвониш, коли буде нагода, скажеш, як вона, – сказав Павло. Через десять хвилин машина під’їхала до приймального відділення швидкої допомоги та зупинилася біля входу в приміщення. Микита відчинив двері, взяв дівчину на руки, й вийшов з машини, прямуючи до вхідних дверей в лікарню. Пройшовши коротким коридором, хлопець повернув праворуч, зробивши кілька кроків, ліворуч від себе він побачив кімнату, в якій сидів молодий чоловік і, схилившись над журналом, щось писав. Микита одразу пригальмував і увійшов до невеликого приміщення.

Невелика кімната, одразу при вході з лівого боку стояв стілець біля письмового столу. Справа стояв дерев’яний стелаж, на полицях якого лежали картки пацієнтів. На відстані п’яти метрів було велике вікно. Хлопець був у синій медичній уніформі, на столі стояла циліндричної форми склянка, в якій стояли ручки, прості олівці, чорний маркер, поруч стояв чорний стаціонарний телефон. Хлопець, помітивши якийсь рух, відірвався від журналу і, глянувши на того, хто увійшов, підскочив зі стільця.

– Що з нею? Я бачу у неї кров. Покладіть її на каталку, он, в коридорі стоїть. Я поки покличу лікаря, – сказав хлопець і, схопивши слухавку, набрав номер, через кілька гудків йому відповіли. – Алло, Дмитре Володимировичу, тут дівчину привезли, у неї кров. Схоже на загрозу викидня, – швидко промовив світловолосий хлопець. На тому кінці дроту йому відповіли. – Добре, я зараз же привезу її до вас, – з цими словами хлопець поклав слухавку і, підійшовши до дівчини, вкрив її простирадлом, потім звернувся до Микити.

– Ви почекайте поки що тут, я зараз відвезу її до лікаря і повернуся до вас, – хлопець узявся за каталку і штовхнув її вперед коридором.

– А чому ви думаєте, що у неї викидень? – наздоганяючи хлопця, спитав Микита.

– Якщо у вагітної з’являється кров – це завжди поганий знак, – пояснив фельдшер, і швидким кроком повіз каталку далі коридором. Підійшовши до дверей, він повернув ліворуч і зник у дверях. Шаповал зупинився, схвильовано дивлячись йому вслід.

– Де вона? – Сергій підбіг до Микити, тим самим налякавши друга.

– Ти чого лякаєш? – смикнувся хлопець. – Я не знаю, її щойно відвезли до лікаря. Фельдшер сказав, що у неї можлива загроза викидня.

– Вибач, що налякав. Що далі?

– Почекаємо тут.

Хлопці підійшли до невеликого диванчика, що стояв біля стіни наприкінці коридору, який вів на вихід із будівлі. Сівши на диван, вони почали чекати на повернення фельдшера та новин про стан дівчини.

Минуло близько пів години, коли хлопці побачили перед собою молодого хлопця в медичній уніформі, він стояв за два метри від них.

– Ким ви приходитесь пацієнтці? – звернувся він до Микити.

– Ми працюємо в одній компанії, – Шаповал підвівся з дивана. — Як вона?

– Вона зараз у реанімації, лікарі намагаються зупинити кровотечу. Що сталося з нею?

– Я побачив, як вона вибігла з кабінету, прикривши рота рукою, побігла в бік вбиральні. Через кілька хвилин я увійшов усередину і побачив її на підлозі, ми одразу відвезли до лікарні.

– Це все, що ми знаємо, – сказав Денис.

– Є велика ймовірність викидня. Якщо кровотечу не зупинити, не тільки мати постраждає, а й дитина. Лікарі намагаються зараз зробити все можливе, щоб їх обох урятувати. Ви знаєте її ім’я? – звернувся хлопець до Сергія.

– Ні, вперше її бачили, – відповів той.

– Гаразд, доведеться дочекатися моменту, коли вона зможе говорити, – фельдшер з досадою почухав потилицю.

– Ми можемо зараз повернутися в компанію і… – хлопець не встиг закінчити фразу, до приміщення увірвався молодий чоловік і, схопивши за сорочку фельдшера, зло прошипів:

– Де моя дружина?

– Дружина? Яка дружина? – у хлопця від переляку очі розширились.

– Моя дружина. Мені сказали, ніби бачили, як двоє хлопців забрали її кудись, і в неї була кров. А ваша лікарня єдина, що знаходиться неподалік від місця, де вона працює, – роздратовано шипів чоловік.

– А-а-а, то це була ваша дружина, – з полегшенням видихнув фельдшер і посміхнувся. Взявши руки чоловіка, він вивільнив свою сорочку з його хватки та розправивши форму, знову звернувся до нього. – Пройдімо до кабінету, і ви скажете мені всі її анкетні дані. Не хвилюйтесь, у нас найкращі фахівці, з вашою дружиною все буде гаразд. У неї відкрилася кровотеча, лікарі намагаються зараз її зупинити. Вона зараз у реанімації. А ось ті хлопці, що привезли вашу дружину, – вказав рукою в їхній бік.