Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

трансляцію «Ен-Бі-Сі» на радіостанції «КОМО» просто відмінно. Він прокинувся до світанку, зробив каву й увімкнув радіо, щоб лиш переконатися, що воно працює. Джойс прийшла трохи пізніше й підняла дітей. Тепер усі вони сиділи в кухні та їли вівсянку, ніяково усміхаючись один до одного та намагаючись угамувати свої нерви.

По всій Америці мільйони людей — тих, хто навряд чи чув про Сіетл до регати в Поукіпзі; тих, які йшли на роботу пізніше того п’ятничного ранку, якщо були щасливчиками, що мають роботу; тих, хто брався за повсякденну роботу на фермі, якщо були щасливчиками, що все ще мають ферму — також починали вовтузитись із ручками налаштування на своїх радіоприймачах. Історія Джессі Оуенса вже збудила інтерес більшості нації, доносячи на батьківщину, що саме було поставлено на карту в цих Олімпійських іграх. Тепер Америка очікувала побачити, чи напишуть неотесані західні хлопці зі штату Вашингтон ще одну главу в історії.

О 9:15 ранку голос коментатора «Ен-Бі-Сі» Білла Слейтера почав потріскувати в ефірі радіостанції «КОМО» у Сіетлі, ретрансльований із Берліна. Джойс попорпалась у своїй сумочці і витягла невеличку книжку. Вона перегорнула її сторінки і обережно вийняла тонкий зелений чотирилисник конюшини, який дав їй Джо, і який вона зберігала затиснутим між сторінками книжки. Дівчина поклала його на радіоприймач, присунула стілець і почала слухати.

Коли хлопці гребли до стартової лінії, стало зрозуміло, що погодні умови та їхнє призначення на шосту доріжку вимагатимуть напруження усіх сил. Косі потоки дощу полилися з неба знову, але дощ не був проблемою. Зрештою, хлопці були із Сіетла. Вітер, однак, безладно дув поривами із заходу, спрямовуючись приблизно під кутом у 45 градусів до курсу перегонів, із наростаючою силою судорожно вдаряючи в правий борт човна. Попереду Роджер Морріс і Чак Дей мали труднощі з утриманням човна на рівному кілі. На кормі Боббі Мок стискав дерев’яні штифти на тросах румпеля, смикаючи в певний момент один бік та вже наступної миті — інший, маніпулюючи кермом і намагаючись вдержати човен на прямому курсі.

Хлопці часто веслували проти вітру в Сіетлі, а також у Поукіпзі, але цей поривчастий, майже боковий вітер міг посіяти проблеми. Мок волів би мати стабільний, прямий зустрічний вітер. Прямо перед ним, сидячи обличчям до Мока, Дон Х’юм намагався зберегти сили, встановивши хороший, методичний темп веслування для хлопців позаду нього, але не вкладаючи багато енергії у власні гребки. Мока тривожив його вигляд.

Проте Джо Ранц почувався досить добре. Оскільки шум натовпу залишився позаду них, світ у човні став тихий і погідний. Схоже, час для слів минув. Джо і хлопці в середині човна просто м’яко коливались вперед і назад, веслуючи повільно і глибоко, розминаючись та насолоджуючись їхнім вільним диханням, синхронізуючи напруження і розслаблення їхніх м’язів. Човен під ними був спокійний, обтічний і податливий.

Тривога бурлила в животі Джо весь ранок, але зараз вона почала поступатись тонкому відчуттю спокою, і на зміну знервованості прийшла рішучість. Перед тим як залишити елінг, хлопці провели коротку нараду. Якщо Дон Х’юм мав мужність веслувати в цих перегонах, домовились вони, решта просто не могли дозволити собі підвести його.

Вони підвели човен близько до стартової лінії, розвернули «Husky Clipper» на 180 градусів і заднім ходом підійшли до поперечного містка. Делікатний юнак у чомусь на зразок уніформи бойскаутів присів, простягнув руку і схопився за корму. Тут вони знаходились на середині Лангер-Зее. Попереду них пролягала широка, відкрита усім вітрам затока, утворена кривизною північного берега. Вітер тут був сильніший ніж перед трибунами, невпинно штовхаючи зараз ніс їхнього човна та ляскаючи маленькими, нерівномірними хвилями по лівому борту. Роджер Морріс і Горді Адам боролися з вітром, веслуючи на місцях по правому борту, намагаючись знову врівноважити човен проти вітру і тримати ніс більш-менш посередині доріжки. На сусідній доріжці британський човен задкував на свою позицію. Ноель Дакворт сидів навпочіпки на кормі. Його кепка для крикету була щільно натягнута на голову, щоб її не здуло.

Вони чекали на старт. Боббі Мок підняв мегафон перед обличчям. Кожні кілька хвилин він викрикував інструкції Роджеру і Горді наперед, а потім із тривогою поглядав через плече, щоб побачити, чи стартер уже з’явився з-під парусинового укриття на стартовому човні. Дакворт по сусідству робив те саме. Але обидва вони були перш за все зосереджені на носах своїх човнів. Було дуже важливо, щоб човен стояв на старті прямо. Позаду, поза їхнім полем зору, офіційний стартер раптово вигулькнув зі свого укриття, високо тримаючи прапор. Полотнище несамовито тріпотіло над його головою якусь мить. Майже відразу ж він злегка повернувся у напрямку першої і другої доріжок і закричав проти вітру однією безперервною нерозривною фразою французькою: «Ви готові? Уперед!» І опустив прапор.

Боббі Мок не почув його. Не побачив прапор. Імовірно, Ноель Дакворт також не почув і не побачив. Чотири човни кинулися уперед. Британський човен і «Husky Clipper» упродовж одного страхітливого моменту нерухомо стояли на стартовій лінії, неживі у воді.

Розділ 18 

Натреновані чоловіки, як ви, коли вичерпують свою звичну силу, можуть звернутись до таємничого джерела сили, набагато значнішої. Тоді ви зможете досягти зірок. Так стають чемпіонами.

— Джордж Йомен Покок