Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

Краєм ока Джо помітив, що угорський човен, через дві доріжки, виприснув уперед, а його веслярі вже були на середині гребка. Мить по тому він побачив, що британський човен зробив те саме. Хлопець заволав: «Давайте забиратися звідси!» Боббі Мок гаркнув: «Веслуй» Усі вісім американських весел занурились у воду. У наступну частку секунди «Husky Clipper» трохи просів під хлопцями — майже тонна дедвейту пручалася проти входження у рух. Услід за цим човен пружиною вистрибнув уперед. Але хлопці відстали вже на півтора гребка позаду в перегонах усього свого життя.

Коли Чак Дей зрозумів, що сталося, його впевненість значно похитнулась. У животі з’явилося гостре відчуття слабкості. Легкодушна думка вистрілила в мозку Роджера Морріса: «Ми й англійці безнадійні». Боббі Мок був тієї ж думки, але його робота полягала в тому, щоб усе обдумувати, а не панікувати. Він планував так чи інакше атакувати іззаду, як завжди. Але вражаюче поганий старт означав, що гандикап у дві довжини, необхідність якого постала перед ним через призначення його човна на шосту доріжку, тепер мав бути навіть більший. Мок має наростити певну рушійну силу, причому необхідно зробити це швидко. Хлопцям коштувало титанічних зусиль досягати руху вперед проти вітру. Мок закричав на Х’юма піднатиснути на повну силу. Х’юм установив високий темп 38 гребків. Хлопці гребли потужно й швидко.

На протилежному краю маршруту, на першій і другій доріжках, німці та італійці чисто відпливли зі стартової лінії і швидко вийшли в лідери змагання. Британський екіпаж, щойно їхній човен почав рухатись, також заходився натужно веслувати, люто ринувся в атаку, щоб повернутись на поле бою. У тилу основної баталії американський човен торував свій шлях повільніше, утримуючись на своїй позиції. Коли перші човни перетнули позначку 100 метрів, диктор на борту човна із короткохвильовою радіостанцією оголосив позиції в турнірній таблиці по гучномовцях на фініші. Натовп заревів, коли дізнався, що Німеччина була на першому місці. Однак це не було домінуюче лідерство, і воно нічого не означало на самому початку перегонів. Усі шість човнів були довільно збиті докупи, й приблизно півтори довжини відділяли ніс німецького човна на першому місці від носа американського човна на останньому місці. Боббі Мок сказав Х’юму трохи зіскочити з темпу, і загребний знизив його до 35 гребків. Це було вище, ніж хотів би веслувати Мок, майже спринтовий ритм, але він був необхідний, щоб залишитися в межах конкуренції. Рульовий провів кілька швидких обчислень у голові. Якби він міг примудритися зависнути позаду лідерів, веслуючи на 35 гребках чи менше, то, можливо, для неминучого спринту в кінці перегонів він мав би досить пального в баку. Хлопці почали входити в ритм і набувати резонансу з човном.

Коли вони ввійшли в найширшу частину Лангер-Зее, вітер ще посилився. Білі, пінисті хвилі почали бризкати на невеликий американський прапор, що несамовито полоскався на баку. Тепер його пориви вдаряли в ніс човна з лівого борту, і Боббі Мок почав боротися з тросами румпеля у своїх руках. У бовтанці під таким вітром єдиним способом уберегти човен від плавання по курсу в серії S-подібних кривих було використання керма, відхиляючи човен трохи вліво та направляючи його рух по прямій, але з носом злегка поза лінією вирівнювання корми. Це означало, що буде більший опір води, значніше відставання човна, а отже, більше роботи для хлопців із веслами в руках. І це було шалено складно. Занадто крутий поворот керма — і Мок ризикує завалитись на доріжку зліва від нього, занадто малий поворот — і він може вискочити на доріжку справа, а то й геть зіскочити з курсу.

Пройшовши 200 метрів дистанції, Ноель Дакворт і Ран Лорі погралися в раннє лідерство, швидко ковзнувши повз Німеччину на друге місце позаду Швейцарії та важко пресуючи її. Боббі Мок поглянув на них, але не проковтнув наживки. Для нього виглядало чудово, якщо британці хочуть спалити себе вже в першій половині перегонів. Але згодом, на 300 метрах дистанції, Мок побачив те, що примусило його серце захолонути. Прямо перед ним обличчя Дона Х’юма раптом побіліло, і він майже закрив очі. Його рот відкрився. Він усе ще веслував, усе ще тримав стійкий ритм, але Мок не був упевнений, чи Х’юм повністю тямив, що робить. Мок закричав на нього: «Дон! Ти в порядку?» Х’юм не відповів. Мок не міг сказати, чи він збирався відключитись, чи просто був у якомусь трансі. Він вирішив просто утримувати все, так як є зараз, але почав серйозно сумніватися, що Х’юм буде в змозі закінчити перегони, не кажучи вже про спринт, коли до нього дійде черга.

Човни тепер наближалися до 500-метрової позначки, подолавши чверть шляху. Швейцарія, Великобританія і Німеччина йшли тісною лідерською групою, США та Італія розташувались позаду них. Угорщина пасла задніх. За винятком англійців, лідери рухались із підвітряного боку південного берега, де вода була майже у штилі. Американські хлопці відставали лише на одну довжину, але все ще перебували в межах найширшої частини озера, долаючи опір безупинного, дошкульного вітру, і фонтани бризок злітали з їхніх весел на кожному вивільненні. Повільний, пекучий біль почав пульсувати в їхніх руках і ногах та танцювати по спинах. Дуже поволі хлопці почали віддалятись. На 600 метрах дистанції вони йшли уже на півтори довжини позаду. На 800 метрах вони були знову останніми. Їхній серцевий ритм став підніматися до 160-170 ударів на хвилину.

На захищеній воді другої доріжки Італія раптом вирвалась ззаду і обійшла Німеччину із незначним відривом. Коли ніс італійського човна ковзнув повз 1000-метрову позначку середини дистанції, почав бити дзвін, сигналізуючи глядачам на фініші, що учасники змагань наближаються. 75 тисяч осіб звелися на ноги і вперше змогли побачити човни, що рухались у їхньому напрямку через сірий простір Лангер-Зее, як численні довгі вузькі павуки. На балконі