Читати книгу - "Ходіння по муках"

ніби щось шепотіла. Спинялась, подовгу не ворушилась. Рощин почав турбуватися, наче розумів крізь стіну Катині думки. Рипнули двері, вона пройшла в їдальню, задзвеніла кришталем у буфеті. Рощин випростався, готовий кинутись. Вона одхилила двері: «Лізо, це ви?» Вона була у верблюжому халатику, в одній руці стискала чарку, в другій — якусь маленьку пляшечку… Хотіла цими засобами позбутися журби, самотності, невблаганного часу, всього… Її сірооке змарніле лице було як у дитини, покиненої всіма… Її б — у китайський будиночок. Вадим Петрович сказав їй тоді: «Розпоряджайтеся мною, всім моїм життям…» І вона повірила, що може всю свою самотність, усі роки життя, що залишились, утопити в його жалю, в любові…

Якого чорта, справді, якого чорта! Звичайно, він завжди знав, що ні на одну мить Катя не відступала від нього — і коли його давила ненависть свинцевими обручами, і в цей страшний місяць боїв. Мов невидимою тінню, розкинувши руки, беззвучно благаючи, вона перепиняла йому путь, і він, охриплий від шаленого крику, вганяв штик у червоноармійську шинелю, вганяв крізь цю невідступну тінь і, знявши кашкета, витирав лезо…

Відправа скінчилась. З церкви сунула юрба загорілих юнкерів і офіцерів. Неквапно пішли знамениті генерали із звично суворими очима, в чистих гімнастерках, з орденами і хрестами: високий, картинно стрункий красунь, з роздвоєною борідкою і кашкетом набакир, — Ерделі; непоказний, у брудній папасі — колючий Марков; низенький — Кутепов, — кирпатий, кремезний, з ведмежими очицями; козак Богаєвський із закрученими вусами. Потім вийшли, розмовляючи, Денікін і холодний, загадковий, як називали його в армії, з вродливим розумним обличчям — Романовський. Побачивши головнокомадуючого, всі підтягнулись, ті, що курили під березами, — покидали цигарки.

Денікін був тепер уже не той нещасний, у стоптаних чоботях і в цивільному, хворий на бронхіт «старичок», що причепився без багажу в обозі за армією. Він випростався, був навіть франтувато одягнений, срібна борідка йбго викликала у кожного синівську пошану, очі округлились, налились суворою вологою, як у орла. Звичайно, йому далеко було до Корнілова, але все-таки з усіх генералів він був найдосвідченіший і найрозсудливіший. Прикладаючи два пальці до кашкета, він поважно пройшов у церковні ворота й сів у коляску разом з Романовським.

До Рощина підійшов довгов’язий Теплов; ліва рука його була на перев’язі, на плечі накинута пом’ята кавалерійська шинеля. Він побрився задля свята і був у чудовому настрої.

— Новини чув, Рощин? Німці і фінни не сьогоднізавтра візьмуть Петербург. Командує Маннергейм — пам’ятаєш його? Генерал з царського почту,» молодчина, хоробрий рубака… У Фінляндії всіх соціалістів вирізав дощенту. І більшовики, розумієш, уже кивають п’ятами з Москви з чемоданами через Архангельськ. Факт, слово честі… Приїхав поручик Сєдельников з Новочеркаська, розказує… Ну, а в Новочеркаську — йолки мальовані — жінок шикарних, дівчаток! Сєдельников розказує: на одного — десять… (Він розставив худі, зігнуті в колінах ноги і зареготав так, що кадик у нього виліз з коміра гімнастерки).

Рощин не підтримав розмови про «йолки мальовані», і Теплов знову звернув на політичні новини, якими в степовій глушині жила армія.

— Виявляється, вся Москва замінована — Кремль, храми, театри, — всі найкращі будинки, цілі квартали, — і електричні проводи відведені в Сокольники, якась там є таємнича дача, охороняється день і ніч чекістами… Ми підходимо, — уявляєш, — хоп! Москва злітає в повітря… — Він нахилився, притишив голос: — Факт, слово честі. Головнокомандуючий вжив відповідних заходів: в Москву послані особливі розвідники — найти ці проводи і, коли будемо підходити до Москви, — не допустити до вибуху… Але зате вже повішаємо! На Красній площі! Йолки мальовані! Прилюдно, з барабанним боєм.

Рощин скривився, підвівся:

— Ти б уже краще про дівчат розказував, Теплов.

— А що — не подобається?

— Так, не подобається. — Рощин твердо подивився в рудуваті, дурні очі Теплова. У того довгий рот кутом поповз набік.

— Отож-бо, ти забути не можеш червоного пайка…

— Що? — Рощин зсунув брови, підступив ближче. — Що ти сказав?

— Те сказав, що у нас в полку всі говорять… Пора тобі дати звіт, Рощин, про роботу в Червоній Армії…

— Мерзотник!

Тільки те, що у Теплова одна рука була на перев’язі і він вважався ще на становищі пораненого, врятувало його від ляпаса. Рощин не вдарив його. Заклавши руку за спину, він круто обернувся і, весь як дерев’яний, з піднятими плечима, пішов поміж могилками.

Теплов накинув на плече шинелю, що була сповзла, і, ображено усміхаючись, дивився на його рівну спину.

Підійшли корнет фон Мекке і нерозлучний з ним веснянкуватий юнак з великими світлими мрійними очима, — син тютюнового фабриканта з Сімферополя Валер’ян Онолі, одягнений у приношену в бурих плямах студентську шинелю з унтер-офіцерськими погонами.

— Що тут у вас трапилось — полаялись? — різким голосом, як буває у глухуватих людей, спитав фон Мекке. Все ще дивуючись і смикаючи себе за висячі вуса, Теплов переказав усю розмову з підполковником Рощиним.

— Дивно, ви ще й дивуєтесь, пане штабс-капітан, — байдуже, з мрійними очима, промовив Онолі. — Мені з першого дня було ясно, що підполковник Рощин шпигун.

— Облиш, Валька, — фон Мекке підморгнув йому всією лівою стороною обличчя, ураженого контузією. — Річ у тому, що його особисто знає генерал Марков. Тут з плеча не рубай… Але я ставлю мій шпалер, що Рощин — більшовик, сволота і погань…

До кінця травня на Північному Кавказі було порівняно тихо. Обидві сторони готувалися до рішучої боротьби. Добровольці — до трго, щоб захопити головні вузли залізниць, відрізати Кавказ і з допомогою білого козацтва очистити область від червоних. ЦВК Кубано-Чорноморської республіки — до боротьби на три фронти: з німцями, з білим козацтвом і з «бандами Денікіна», що знову ожили.

Червона Кавказька армія, що складалася в переважній масі з фронтовиків колишньої царської Закавказької армії, з іногородніх і малоземельної козачої молоді, нараховувала до ста тисяч бійців. Головкома її — Автономова — підозрівали члени Кубано-Чорноморського ЦВК в диктаторських прагненнях, і він увесь час сварився з урядом. На величезному мітингу в