Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

— Подзвони своєму керівникові ТУО, — наказав Мел Тані. — Нехай прийде сюди якнайшвидше, бо це дуже важливо. — Почасти для самого себе він додав: — Почнемо з того, що зберемо тут усіх.

Таня зателефонувала, тоді мовила:

— Він уже йде. — В голосі вчувалося нервування. Мел підійшов до дверей кабінету й зачинив їх.

— Ти так і не сказав мені, що там дізнався, — поцікавилася Таня.

Мел обережно добирав слова:

— Цей чоловік, Ґерреро, без багажу окрім маленького дипломата, який, як ти вважаєш, може мати бомбу на борту Рейсу Два, перед самим зльотом купив страхування на триста тисяч доларів. Інез Ґерреро вказано бенефіціаркою. Він заплатив за це, здається, дрібними купюрами.

— О Господи! — Таня зблідла. Вона прошепотіла: — О Господи… ні!

Іноді, як-от сьогодні, Джо Патроні дякував долі, що працює у сфері технічного обслуговування авіації, а не продажів.

Це спало йому на думку, коли він дивився на клопітку роботу працівників, що підкопували землю навколо реактивного літака «Аерео-Мехікан», який і досі блокував злітно-посадкову смугу три-нуль.

Як здавалося Патроні, сили продажу авіакомпаній — до цієї категорії він зараховував усіх працівників управління та начальство — складаються з надувних гумових людей, які потурають одне одному, наче примхливі діти. З іншого боку, Патроні був певен, що працівники інженерних відділів та техобслуговування поводяться як дорослі люди. Працівники техобслуговування (Джо схилявся до цієї думки), навіть найняті різними авіакомпаніями, працювали злагоджено і гармонійно, ділилися інформацією, досвідом та навіть секретами задля загального успіху.

Як Джо Патроні іноді втаємничував своїх друзів, прикладом такого неофіційного обміну є об’єднання інформації, що надходить від працівників техобслуговування, на конференціях окремих авіакомпаній.

Працедавці Патроні, як і більшість регулярних авіакомпаній, проводили щоденні телефонні конференції — або «інструктажі», — під час яких усі регіональні штаби, бази та віддалені станції об’єднувалися через континентальну закриту мережу. Під керівництвом віцепрезидента головного управління, по суті, інструктажі являли собою критику та обмін інформацією щодо того, як авіакомпанія працювала протягом останньої доби. Старші працівники по всій системі компанії говорили вільно та щиро. Служба перевезень та відділ продажу мали свої щоденні інструктажі; так само, як і технічне обслуговування, — останнє, на думку Патроні, найважливіше.

Під час нарад техобслуговування, в яких Патроні брав участь п’ять разів на тиждень, різні інстанції звітували одна за одною. Там, де протягом дня — з механічних причин — виникали затримки в обслуговуванні, відповідальні люди мусили подати всю необхідну інформацію з цього приводу. Ніхто не вигадував відмовок. Як говорив Патроні: «Якщо натупили, то так і кажіть». Про випадки відмови обладнання, навіть незначні, повідомляли, щоб зібрати інформацію та запобігти повторенню. Під час обговорення наступного понеділка Патроні повідомить про сьогоднішній випадок з «Боїнгом-707» «Аерео-Мехікан» та свій успіх або провал, залежно від того, як усе обернеться. Ці денні дискусії велися чітко й конкретно, здебільшого тому, що працівники техобслуговування — стріляні горобці, які знають, що не можуть дурити одне одного.

Після кожної офіційної конференції — і зазвичай без відо­ма старшого керівництва — починалася неофіційна. Патроні та інші обмінювалися телефонними дзвінками з друзяками зі служб техобслуговування конкурентних авіакомпаній. Вони порівнювали нотатки денних конференцій одне одного, надаючи будь-яку інформацію, яка могла б виявитися вартою уваги. Відомості рідко приховувалися.

У нагальніших справах — особливо коли це впливало на безпеку — між авіакомпаніями йшла така ж поголоска, але без добової затримки. Якщо, наприклад, у «Дельти» в літаку «ДіСі-9» під час польоту відмовить лопатка ротора, служби техобслуговування «Істерн», «ТВЕ», «Континентал» та інших, які використовують «ДіСі-9», отримають повідомлення про це за лічені години; ця інформа­ція може допомогти запобігти подібним поломкам в інших літаках. Пізніше підуть фотографії розібраного двигуна й технічний звіт. За бажанням начальники бригад і механіки з інших авіакомпаній можуть розширити свої знання, завітавши на швидкий огляд несправних деталей чи будь-яких поломок двигуна.

Ті, хто, як і Патроні, працювали в середовищі «я — тобі, ти — мені», полюбляли зазначати, що, коли відділи продажу та керівництво конкурентних авіакомпаній мали можливість консультуватися, їхні люди рідко відвідували штаби одне одного, а зустрічалися на нейтральній території. Працівники ж техобслуговування, навпаки, відвідували будівлі компаній-суперників з упевненістю в круговій поруці. Коли одна служба техобслуговування потрапляла в біду, інші допомагали, наскільки могли.

Цей другий вид роботи Джо Патроні побачив сьогодні.

За півтори години, відколи почалася робота над останньою спробою вивести літак, що застряг, зі смуги три-нуль, особовий склад помічників Патроні збільшився майже вдвічі. Він почався з першої невеликої бригади працівників «Аерео-­Мехікан» та кількох його людей з «ТВЕ». Тепер разом з ними невтомно працювали наземні бригади ком­паній «Брейніфф», «Пен Ем», «Американ» та «Істерн».

Коли прибули різномасті помічники на транспорті різних авіакомпаній, стало очевидно, що новини про проблему Патроні швидко поширилися сарафанним радіо аеропорту, і, не очікуючи запрошення, інші служби техобслуговування відправили підмогу. Від цього Джо Патроні переповнювало приємне відчуття вдячності.

Незважаючи на додаткову допомогу, обчислення Патроні щодо години роботи вже давно були перевищені. Риття двох ровів перед головною опорою шасі літака йшло рівномірно — хоча й повільно, через те, що всі, хто працював, мусили час від часу ховатися в укриття, щоб зігрітись. Яким-не-яким укриттям і пунктом обігріву слугували два автобуси бригади. Коли чоловіки заходили всередину, то плескали долонями та пощипували шкіру обличчя, закоцюблого від пронизливого вітру, який досі шугав на льотному полі. Автобуси та інші транспортні засоби, включно з вантажівками, снігоприбиральною технікою, паливозаправником, різними службовими машинами та гуркітливим генератором на колесах, — на більшості з яких миготіли проблискові маячки — досі тіснилися на руліжній доріжці неподалік. Усе місце дії потопало у світлі прожекторів, що створювало білу оазу сяйва, яке відбивалося на снігу, посеред темряви навколо.

Два рови, кожен по шість футів201