Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ шістдесят шостий 

 

Розділ шістдесят шостий 

 

Завжди неприємний момент, коли теперішнє зустрічається з минулим. 

                                                          “Народні слова” 

 

Ромул не знав куди себе діти. Він лежав у ліжку, дивлячись на білу стелю, в очікуванні новин про перебіг повстання. Він чув, що начебто йде бій, але результати поки невідомі.  

Звук на тонкому телевізорі автоматично стала гучнішою. На екрані з’явився координатор Генерального штабу Іслям де Ґю. Він виглядав наче гвардієць, що стоїть на почесному караулі, однак замість зброї у нього була катетра, в середині якої висвітлювався текст  доповіді, яку можна оприлюднити про військові дії. На задньому фоні стояв екран зі значком Генштабу: чотирикутної зірки по центру й восьмима планетами навколо. Іслям зробив ковток води й почав однотонно виголошувати текст доповіді: 

-Сьогодні  відбулася перша в історії битва у відкритому космосі. Космічні Сили зіштовхнулися разом з кораблями «Ордену Сонця» на орбіті Юпітера. За результатами бою ми нанесли  втрат ворогу у кількості 126 бортів з 230. Однак це був лишень перший так званий «рой» із трьох, котрі прямують у Другий сектор. З нашого боку ми не можу сказати цифру втрат, адже наразі це  секретною інформацією. Повстання триває, і Генеральний штаб готує варіанти до наступних зіткнень з противником для подальшого його винищення. Віримо у наші Космічні Сили та зберігаємо контроль. Дякую за прослуховування! 

Ромул слухав це з повним захватом у очах. Йому кортілося дізнатися деталі битви, брати участь в обговоренні подальших кроків. Та він сидить у Карпатських горах глибоко під землею. 

З коридору чулися поспішні кроки. Одразу почувся стукіт, і в кімнату зайшов Єнс: 

-Пане Ромуле, маю для вас новину. 

-Тільки якщо це секретна інформація подробиць бою. 

-Наказом пані Марії вас буде відправлено до Хюману.  

-Ну нарешті! Досить мені тут загнивати. 

-Бачу для вас ця новина хороша, однак я б на вашому місці залишився тут… 

-Єнсе, ти перегинаєш палицю. Я дякую тобі за те, що зробив моїй родині. Обіцяю, ми не залишимося перед тобою у боргу! 

-Тоді прошу на вихід.  

Ромул з Єнсом йшли ледь освітленими темними коридорами, що вели до ліфту. Вони зайшли й піднялися на останній поверх, де знову був вузький прохід. Далі йшли важкі залізні двері, за якими велика кімната з різними датчиками й двома іншими шляхами. Єнс повернув з Ромулом на право, де на шляху стояла стіна.  Перший приклав долоню до неї, і вона повільно опустилася. Вони опинилися в берлозі, де саме спали ведмеді. 

-Не бійтеся, пане Ромуле, то все голограми.  

Через декілька хвилин вони, пройшовши не справжніх тварин, опинилися посеред соснового лісу. 

Ромул продовжував йти за Єнсом. Вони піднялися по схилу від берлоги, пройшли пару метрів, і перед ними опинилася чиста галявина. 

-Я думав літак вже тут, - порушив тишу Єнс поглядаючи на полудневе сіре небо. – О, летять! 

Імператорський літак заходив на посадку. У цей час Ромул не міг натішитися свіжим повітрям Карпат. Ось борт торкнувся землі. З літака автоматично опустився трап. Ромул повільно почав підходити до повітряного судна з надією, що з нього вийде Марія.  

-Вітаю, Ромуле! - з дверей вилазила голова Данила. – Піднімайся швидше, бо часу не так багато.  

Хлопця це трохи розчарувало. Ромул попрощався з Єнсом, подякував за вірну службу й піднявся на борт літака. Крім Данили там знаходилося четверо охоронців і один пілот літака. Салон мав однотонний бежевий колір з коричневими, подібними до шкіри, кріслами, а також двома столиками.  

Ромул сів навпроти Данила. Останній виглядав у вікно момент зльоту літака, і коли судно вже перебувало в повітрі, хлопець повернув голову у бік Імператора і почав розмову: 

-У Хюмані ми будемо за 30 хвилин. Звичайно ти житимеш в Офісі. Безпека там краща ніж тут. 

-Дякую, що витягли мене з відти.  

-Скажеш це Марії, а не мені. Вона попросила мене тільки забрати тебе, бо сама має купу клопоту, який би міг ти розгрібати. 

-Данило, можеш, будь ласка, не перетворювати нашу розмову в сварку. Ти сам розумієш, що ми обоє не знали того плану, який задумав Єнс. Якби я з нею знав план, то все могло би бути інакше.  

-Я це прекрасно розумію. Але все ж, ти каші наварив з тим зреченням. 

-Погоджуюсь. Не слід було так робити й все могло бути інакше. Ти знаєш щось про перебіг битви? 

-Вона нічого не каже. Марія приїде додому тільки сьогодні, і то на пару годин. З її повідомлень я розумію, що їй зараз не легко. Мабуть, вона хоче почути підтримки від тебе, або ж випустити пару. 

-Сподіваюся перше, а не останнє.  

Далі в літаку запанувала тиша. Через декілька хвилин вони сідали на платформі Офісу. За декілька днів Ромул почав сумувати за своїм домом. Він виходив з літака з зіжмуриними очима від пекучого африканського сонця.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍