Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Нарешті він ходить знайомими коридорами. Однак всі вони були пустими. Ромул пішов до свого кабінету. Його дивувала та тиша, що панувала в будівлі, навіть роботи не прибирали.  

Ромул увійшов до кабінету. Там нікого не було. Він відчував, що та маленька кімнатка стала не його. Повільними кроками хлопець ходив навколо столу, видивлявся диван та стільці, періодично кидаючи погляд на стіни й стелю. 

-Декілька днів не був, а вже скучив, - почувся голос Марії. 

-Як бачиш так, - підходячи до Імператриці промовив Ромул. 

-Я б тебе вбила за те, що ти зробив, але на щастя ти мій брат, - обіймаючи його сказала Марія. 

-Я також за тобою сумував. Пробач, що так вийшло. Це все моя вина. Я мусив з усім цим розбиратися. Мене тоді розірвало. Єнс став моїм найближчим соратником. Він наче старший брат, що дає круті ідеї. 

-Одна з них вбити тебе й себе. 

-Так! Так! Я на нього також злий. Я радий що ти з усім цим справляєшся. Я пишаюся тобою, моя Імператрице. 

-Ти знаєш, що ти можеш повернутися. 

-Не зрозумів. 

-Ти можеш заново стати Імператором, і матимеш здатність покінчити з цим. 

-Вже пізно. Моя зоря згасла в момент, коли я підписав власне зречення. 

-Але Парламент не ратифікував його. Порушивши закон, ми визнали тебе недієздатним, аби я стала правителькою. 

-Ось воно! Я знаю, що у мене є можливість піти зараз у Галактичний Парламент і сказати, що «я дієздатний». Але навіщо повертати старе, коли є нове. 

-Ти просто не хочеш нести відповідальність за це! 

-Що ти таке верзеш? 

-Ти боягуз, Ромуле! - через сльози промовила Марія. – Визнай це. Нам обом тоді стане легше.  Я щаслива, що ти живий, і я радію, що ти стоїш поруч зі мною. Але тепер зі сторони правителя ти міг зробити набагато більше ніж зробив. А тепер я попрошу тебе покинути мій кабінет! – стримуючи себе від сліз закінчила дівчина.  

Ромул розвернувся й попрямував на вихід. Він ще раз оглянув цю кімнату, а потім різко повернув голову у бік Марії, що спиною стояла до нього: 

-Колись ми казали одне одному, що будемо підтримувати в горі і в нещасті. Ти завжди була поруч, коли я був на твоєму місті. Ми все робили разом. То може це боягуцтво у нас в крові обох? – на останок сказав Ромул, попрямувавши пустими коридорами Офісу до головного Імператорського кабінету.