Читати книгу - "Гра престолів"

завивав глузливо, вриваючись крізь Місячні двері.

У водянисто-блакитних очах Лайси Арин майнула невпевненість. Тиріон вибив її з рівноваги.

— Ви маєте такий привілей, правда ваша.

Зробивши крок уперед, юний лицар з вигаптуваною на сюрко зеленого гадюкою став на одне коліно.

— Міледі, матиму за честь битися за вашу правду.

— Прошу довірити цю честь мені,— сказав старий лорд Гантер.— На знак моєї любові до вашого лорда-чоловіка, дозвольте мені помститися за його смерть.

— Мій батько вірно служив лордові Джону як великий стюард Видолу,— прогуркотів сер Альбар Ройс.— Дозвольте мені в цій справі послужити його синові.

— Боги благоволять людині, яка бореться за справедливість,— мовив сер Лін Корбрей,— та ще більше вони благоволять людині з управним мечем. Усі ми знаємо, про кого мова,— він скромно посміхнувся.

Водночас заговорили, перекрикуючи один одного, ще з дюжину лицарів. Тиріон не зрадів тому, що стільки незнайомців виявляють таку готовність його вбити. Може, його план був не такий уже й кмітливий?

Леді Лайса піднесла руку, закликаючи до тиші.

— Дякую, мілорди, і якби з нами зараз був мій син, він теж подякував би вам. У всіх Сімох Королівствах немає вояків хоробріших і відданіших, ніж лицарі Видолу. Хотіла б я зробити честь кожному з вас! Але мені доведеться обрати лише одного,— вона випростала руку, показуючи.— Сер Вардис Іген завжди був вірним правицею мого лорда-чоловіка. Пане, ви й битиметеся від нашого імені.

Сер Вардис був єдиний, хто мовчав.

— Міледі,— суворо промовив він, опускаючись на одне коліно,— благаю, передайте цю ношу комусь іншому, мені вона не до смаку. Який з цього чоловіка вояк? Ви погляньте на нього. Карлик удвічі нижчий за мене, ще й кульгавий. Ганебно буде зарізати такого й оголосити це правосуддям.

«Чудово»,— подумав Тиріон.

— Я згоден,— сказав він.

— Ви самі вимагали суду через двобій,— сердито глянула на нього Лайса.

— А тепер я вимагаю обрати того, хто битиметься від мого імені. Як ви обрали собі. Знаю, брат Джеймі охоче постояв би за мене.

— Ваш любий Царевбивця за сотні льє звідси,— відтяла Лайса Арин.

— То пошліть до нього птаха. Я охоче дочекаюся його приїзду.

— Завтра ви битиметеся з сером Вардисом.

— Співцю,— мовив Тиріон, обертаючись до Марильйона,— коли писатимеш про ці події баладу, не забудь розповісти, як леді Арин відмовила карлику в праві на заступника й виставила проти нього, кульгавого й побитого, найкращого свого лицаря.

— Ні в чому я не відмовила! — крикнула Лайса Арин пронизливим від роздратування голосом.— Оголошуй заступника, Куцю... якщо гадаєш, що знайдеться хтось, ладний за тебе померти.

— Якщо ви не проти, я ліпше знайду того, хто ладен за мене убити,— оглянув Тиріон довгу залу. Ніхто не ворухнувся. Довгу мить йому здавалося, що все це з самого початку було величезною помилкою.

І раптом у дальньому кінці зали хтось заворушився.

— За карлика виступлю я,— гукнув Брон.

Едард

Йому снився давній сон: троє лицарів у білих плащах, давно зруйнована вежа, Ліанна у кривавій постелі...

Уві сні з ним їхали його друзі, як це було наяву. Гордий Мартин Кассель, батько Джорі; відданий Тео Вул; Ітан Гловер, Брандонів зброєносець; сер Марк Рисвел, м’який і мовою, і серцем; краножанин Гауленд Рід; лорд Дастин на своєму величезному гнідому огирі. Їхні обличчя Нед знав, як колись своє, але роки, наче п’явки, висисають спогади — навіть ті, які він присягався пам’ятати завжди. Вві сні то були просто тіні — сірі духи на конях, зітканих з туману.

Їх було семеро проти трьох. Уві сні все було так само, як і наяву. От тільки троє ці були незвичайні. Вони чекали перед круглою вежею, за спинами в них червоніли Дорнські гори, а плащі їхні напиналися од вітру. І це були не тіні: їхні обличчя горіли ясно навіть сьогодні. Сер Артур Дейн на прізвисько Ранковий Меч сумно всміхався. З-за його правого плеча вистромлювалося руків’я довгого меча, що звався Світанок. Сер Освел Вент стояв на одному коліні — гострив лезо точильним каменем. На його білому емальованому шоломі розпростер крила кажан його дому. А між цими двома застиг старий ярий сер Герольд Гайтавер на прізвисько Білий Бик, лорд-командувач королівської варти.

«Я шукав вас біля Тризуба»,— мовив до них Нед.

«Нас там не було»,— відповів сер Герольд.

«Горе Узурпатору, якби ми були там»,— докинув сер Освел.

«Коли впав Королівський Причал, сер Джеймі золотим мечем зарубав вашого короля, а я не міг зрозуміти, де ви».

«Ми були далеко,— сказав сер Герольд,— бо в іншому разі Ейрис і досі б сидів на Залізному троні, а наш брат-перевертень горів би у сьомому пеклі».

«Я прийшов до Штормокраю, щоб зняти облогу,— мовив Нед,— а лорди Тайрел і Редвин спустили прапори, й усі їхні лицарі прихилили коліна, присягаючи нам на вірність. Я був певен, що й ви будете серед них».

«Так легко ми колін не прихиляємо»,— сказав сер Артур Дейн.

«Сер Віллєм Дарі разом з королевою і королевичем Вісерисом втекли на Драконстон. Я гадав, може, ви попливли з ними».

«Сер Віллєм — людина гідна й віддана»,— зронив сер Освел.

«Але він не лицар королівської варти,— зауважив сер Герольд.— Королівська варта не тікатиме».

«Ні тоді, ні зараз»,— мовив сер Артур. І надів шолом.

«Ми дали присягу»,— пояснив сер Герольд.

Недові друзі-духи ковзнули до нього, стискаючи в руках мечі-тіні. Їх було семеро проти трьох.

«Що ж, починається»,— сказав сер Артур Дейн на прізвисько Ранковий Меч. Витягнувши Світанок з піхов, він стис його обіруч. Лезо було біле, як молочне скло, і світилося.

«Ні,— сумно мовив Нед.— Закінчується». І коли зіткнулися криця й тіні, Нед почув зойк Ліанни. «Едарде!» — гукала вона. У блакитному, як очі смерті, небі, прошитому кривавими смугами, вибухнула хмара рожевих пелюсток.

«Лорде Едарде»,— знову загукала Ліанна.

«Обіцяю,— прошепотів Нед.— Ліє, обіцяю...»

— Лорде Едарде,— з темряви долинув чоловічий голос.

Застогнавши, Едард Старк розліпив повіки. У високі вікна Вежі правиці вливалося місячне сяйво.

— Лорде Едарде? — схилилася над ліжком тінь.

— Скільки... скільки я?..

Простирадла були зібгані, загіпсовану ногу тримала шина.

— Шість днів і сім ночей,— пояснив голос. Він належав Вейону Пулу. Стюард підніс Неду до вуст кухоль.— Випийте, мілорде.

— Що це?..

— Проста вода. Мейстер Пайсел казав, що вам захочеться пити.