Читати книгу - "Гра престолів"

class="p1">Нед випив. Губи пересохли й потріскалися. На смак вода здавалася солодкою, як мед.

— Король передав наказ,— мовив Вейон Пул, коли кухоль спорожнів.— Він хоче поговорити з вами, мілорде.

— Завтра,— озвався Нед.— Коли я почуватимуся ліпше.

Зараз він не міг постати перед Робертом. Сон знесилив його, лишивши слабким, як кошеня.

— Мілорде,— не вгавав Пул,— він наказав нам відіслати вас до нього, щойно ви розплющите очі.

Стюард заходився запалювати свічку біля ліжка.

Нед стиха вилаявся. Роберт ніколи не вирізнявся терплячістю.

— Перекажіть йому, що я надто слабкий, аби прийти до нього. Якщо він бажає говорити зі мною, я з радістю прийму його тут. Сподіваюся, ви піднімете його з ліжка... І покличте...— він хотів сказати «Джорі», але зразу ж усе згадав.— Покличте капітана моєї варти.

Стюард вийшов, і за кілька секунд до спальні увійшов Алін.

— Мілорде.

— Пул каже, минуло шість днів,— мовив Нед.— Я маю знати, що відбувається.

— Царевбивця втік з міста,— розповів Алін.— Подейкують, він подався до батька в Кичеру Кастерлі. У всіх на вустах історія про те, як леді Кетлін полонила Куця. З вашої ласки, я посилив варту.

— Добре,— похвалив його Нед.— А мої доньки?

— Цілі дні вони сидять з вами, мілорде. Санса тихо молиться, а от Арія...— на мить він завагався.— Відтоді як вас принесли, вона не мовила й слова. Ця малеча страшенно запекла, мілорде. Стільки люті в дівчинці я в житті не бачив.

— Хай що станеться,— сказав Нед,— доньки мають бути в безпеці. Боюся, це лише початок.

— Ніхто їх не скривдить, лорде Едарде,— мовив Алін.— Життям присягаюся.

— А Джорі й решта...

— Їхні тіла я віддав німотним сестрам, лорде Едарде, які доправлять їх на північ, у Вічнозим. Джорі хотів би лежати поруч з дідом.

Так, і справді — поряд з дідом, бо батько Джорі похований далеко на півдні. Мартин Кассель загинув разом з рештою. Після чого Нед зруйнував вежу, а з її кривавого каміння збудував на гірському гребені вісім пірамід. Подейкували, Рейгар називав це місце «вежею радості», але Недові вона полишила гіркі спогади. Їх було семеро проти трьох, однак вижило тільки двоє: сам Едард Старк і малий краножанин Гауленд Рід. Недобрий це знак, подумав Нед, коли по стількох роках йому знову наснився цей сон.

— Ти все зробив правильно, Аліне,— саме казав Нед, коли повернувся Вейон Пул. Стюард низько вклонився.— Його світлість за дверима, і королева разом з ним.

Нед сів у ліжку, здригнувшись від болю, який прошив ногу. Він не очікував, що прийде Серсі. Те, що вона прийшла, не віщувало нічого доброго.

— Нехай заходять, і залиште нас. Наша розмова не має вийти за межі цих стін.

Пул мовчки вийшов.

Роберт устиг одягнутися. Вбраний він був у чорний оксамитовий камзол, де на грудях красувався вишитий золотою ниткою коронований олень Баратеонів, і в золоту мантію, верхній шар якої являв собою чорно-золоте шахове поле. В руці король тримав карафу вина, й обличчя в нього вже розчервонілося від випивки. За ним увійшла Серсі Ланістер з коштовним вінцем у волоссі.

— Ваша світлосте,— мовив Нед,— перепрошую. Я не можу звестися.

— Байдуже,— буркнув король.— Вина? Це з Арбору. Гарний врожай.

— Маленький кухлик,— озвався Нед.— Голова досі туманна після макового молочка.

— У вашій ситуації щастя вже те, що голова й досі на плечах,— заявила королева.

— Тихо, жінко,— відтяв король і підніс Недові кубок вина.— Нога болить?

— Трохи,— сказав Нед. У голові паморочилось, але він не міг показувати слабкості в присутності королеви.

— Пайсел присягається, що перелом чистий,— запевнив Роберт і нахмурився.— Думаю, ти знаєш, що накоїла Кетлін?

— Знаю,— Нед зробив маленький ковток вина.— Але моя дружина не винна, ваша світлосте. Все, що вона зробила, зроблено на моє веління.

— Ти мене розчарував,— буркнув Роберт.

— За яким правом ви підняли руку на мого кровного родича? — вимогливо запитала Серсі.— Ким ви себе вважаєте?

— Правицею короля,— з крижаною ввічливістю відповів Нед.— Призначеним вашим лордом-чоловіком зберігати королівський мир і чинити королівське правосуддя.

— Ви були правицею,— почала Серсі,— але зараз...

— Тихо! — прогуркотів король.— Ти поставила йому запитання, і він тобі відповів.

Серсі, яка кипіла від люті, принишкла, а король обернувся до Неда.

— Кажеш, зберігати королівський мир? Це так ти зберігаєш мир, Неде? Семеро людей загинуло...

— Восьмеро,— виправила королева.— Сьогодні від удару, завданого лордом Старком, помер Трегар.

— Викрадення на королівському гостинці й різанина на вулицях,— мовив король.— Я цього не терпітиму.

— У Кетлін були вагомі підстави захопити Куця...

— Кажу тобі, я цього не терпітиму! До біса всі підстави! Вели їй негайно звільнити карлика, а сам ти маєш замиритися з Джеймі.

— Троє моїх людей полягли в мене на очах, бо Джеймі Ланістер вирішив мене покарати. Я маю це забути?

— Не мій брат почав сварку,— мовила Серсі до короля.— Лорд Старк п’яний повертався з борделю. Його люди напали на Джеймі з гвардійцями, так само як його дружина напала на Тиріона на королівському гостинці.

— Роберте, ти добре мене знаєш,— сказав Нед.— Якщо маєш сумніви, розпитай лорда Бейліша. Він був там.

— Я вже розмовляв з Мізинчиком,— сказав Роберт.— Він каже, що поїхав, аби привести золотих плащів, ще до того, як почалася бійка, однак визнав, що ви поверталися з якогось борделю.

— З якогось борделю? Чорти б тебе вхопили, Роберте, я поїхав туди подивитися на твою дочку! Матір назвала її Барою. Дівча схоже на твою першу доньку у Видолі.

Кажучи це, він дивився на королеву: її обличчя, непорушне та бліде, застигло як маска й не зраджувало жодної емоції.

Роберт спалахнув.

— Бара,— пробуркотів він.— І що, це має мене зворушити? Чортова дівка! Думав, у неї більше глузду.

— Їй щонайбільше п’ятнадцять, вона повія, і ти сподівався від неї глузду? — недовірливо мовив Нед. Нога боліла дедалі дужче. Важко було тримати себе в руках.— Дурне дівча закохалося в тебе, Роберте.

Король зиркнув на Серсі.

— Ця тема — не для вух королеви.

— Її світлості не сподобається, хай що я казатиму,— озвався Нед.— Мені повідомили, що Царевбивця втік з міста. Дозволь мені повернути його, щоб він постав перед судом.

Король замислено збовтав вино в кубку. Тоді зробив ковток.

— Ні,— мовив він.— Не хочу