Читати книгу - "Віннету І"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Голова Сема доволі довго стирчала в отворі його плаща. У цей час він робив руками рухи, які мали переконати присутніх, що він бачить важливі й дивовижні речі. Врешті він витягнув голову назовні. Його обличчя було серйозним. Він знову розстебнув плащ, одягнув його і сказав:
— Нехай мої червоношкірі брати закопають діру, бо, поки вона відкрита, я не маю права нічого сказати!
Після того, як його наказ було виконано, він глибоко вдихнув і з ображеною міною на обличчі промовив:
— Ваш червоношкірий шаман сказав неправду, бо все буде цілком не так, як він напророчив. Я довідався про все, що буде з нами протягом наступних кількох тижнів. Але мені заборонено говорити про це. Тільки одне я можу сказати. Я бачив у землі зброю і чув постріли. Це означає, що нам доведеться битися. Останній постріл був із карабіна Вбивчої Руки. А той, хто стріляє останнім, не може загинути, він повинен перемогти. Моїм червоношкірим братам загрожує небезпека. Вони можуть уникнути її тільки, якщо триматимуться поряд із Убивчою Рукою. Але якщо вони слухатимуться ради шамана, то загинуть. Я все сказав. Хуґ!
Це пророцтво справило саме таке враження, якого і добивався Сем. Принаймні так здавалося у перший момент. Червоношкірі повірили Семові, це було помітно, і очікувально подивилися на віз. Мабуть, сподівалися, що шаман вийде звідти, аби захищатися. Але він не з’явився, тож усі вирішили, що він почувається переможеним. Тож Сем Гоукенс підійшов до мене, і очі його хитро зблиснули.
— Ну як, сер, вам сподобалося?
— Ви були справжнім ілюзіоністом!
— Це означає, що я добре впорався, хіба ні?
— Так. Принаймні наразі здається, що ви досягли мети.
— Я точно досягнув мети. Шамана переможено. Він навіть не з’являється на люди.
Віннету ж дивився на нас спокійно, але багатозначно. Але його батько був не таким мовчазним. Він підійшов до нас і звернувся до Сема:
— Мій білий брат — мудрий чоловік. Він позбавив сили слова нашого шамана, і в нього є плащ, у якому криються важливі пророцтва. Цей цінний плащ прославиться на всій території від однієї великої води до іншої. Але Сем Гоукенс зайшов трохи задалеко своїми пророцтвами.
— Задалеко? Чому? — запитав Сем.
— Достатньо було сказати, що Вбивча Рука не зашкодить нам. Навіщо Сем Гоукенс сказав, що попереду в нас неприємності?
— Бо так я побачив у дірі.
На це Інчу Чуна лише зневажливо махнув рукою.
— Вождь апачів знає, про що йдеться, то нехай Сем Гоукенс повірить вождеві. Але не слід було казати про небезпеки попереду і сповнювати серця наших воїнів тривогою.
— Тривогою? Але ж воїни апачів — мужні і нічого не бояться.
— Вони справді не бояться. І вони доведуть це, якщо наша подорож, усупереч сподіванням, змусить нас зіткнутися з ворогами. Та зараз нам уже слід вирушати!
На час своєї відсутності Інчу Чуна передав владу над пуебло одному з вождів Енчару-Ко. Той, хоч лише на кілька років старший за Віннету, був уже достатньо випробуваним і досвідченим воїном, і я за останні дні встиг із ним трохи познайомитися.
Тут привели коней. Серед них було немало тяглових тварин, і деякі везли мої вимірювальні прилади. Решту навантажили продуктами та іншими потрібними речами.
Я пошукав очима свого рудого, але не побачив його. Зате мою увагу привернули двоє інших жеребців. Вони були просто розкішні і мали надзвичайно густі гриви, що в індіанців вважається ознакою добрих рис характеру. Сідла і збруя були індіанськими.
Віннету побачив мій погляд і підвів мене до цих жеребців.
— Вбивча Рука став кровним братом Віннету. Це має бути видно і ззовні, тому тепер ми їздитимемо на конях однакової масті, народжених однією матір’ю. Я попросив свого батька, Інчу Чуну, і він дозволив мені подарувати тобі цього жеребця. Завдяки своїй прудкості він отримав ім’я Гататітла, що означає «блискавка», і його навчали найкращі наші муштрувальники. Він ще дуже молодий і швидко звикне до тебе. Він любитиме тебе і ніколи не кине в біді.
Мені аж мову відняло від такого королівського дарунка. Цей жеребець був уп’ятеро кращим за мого, і це було помітно відразу. А коли я хотів подякувати, то Інчу Чуна спинив мене і подав сигнал вирушати.
Індіанці мають такий звичай: згідно з яким воїни, що залишаються, проводжають тих, хто вирушає в дорогу. Сьогодні від цього відмовилися. Так вирішив Інчу Чуна. Тож тридцятеро воїнів, які їхали з нами, навіть зі своїми рідними не попрощалися. Мабуть, вони зробили це вже раніше, бо в індіанських воїнів нема звичаю прощатися на людях.
Єдиним, хто прощався словесно, був Сем Гоукенс. Він побачив серед жінок Кліуну-ай, під’їхав до неї вже на коні і запитав:
— Кліуна-ай чула, що я бачив у землі?
— Ти сказав, і я чула це, — відповіла вона.
— Але я міг би сказати значно більше. Наприклад, про тебе.
— Про мене? Я теж була у землі?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету І», після закриття браузера.