Читати книгу - "Війна Калібана"

Саутер має бути доправлений на гауптвахту допоки…

Загорілося п’ять позначок про вхідні повідомлення, кожне з ім’ям і коротким кодом транспондера. Вона не звернула на них уваги так як чекала початку власної трансляції. Як тільки сигнал «в етері» став активним, Крісьєн глянула в камеру.

- Говорить асистент помічника генерального секретаря Крісьєн Авасарала, представник цивільного уряду Землі, - мовила вона, - законна і передана повнота командування належить адміралові Саутеру. Тий хто відмовиться виконувати цей наказ або проігнорує його, стане суб’єктом судочину. Повторюю, адмірал Саутер є визнаним і законним командуючим…

Наомі загуділа низьким голосом. Авасарала перервала передач і обернулася.

- Таак, - мовив Голден, - це було кепсько.

- Що? – запитала старенька, - що було кепсько?

- Один з земних кораблів отримав три влучання торпедами.

- Це багато?

- ГТЗ їх не зупинили, - перервала його Наомі, - ці ООНівські торпеди мають транспондерні коди «свій» тож пройшли вони вільно. Вони просто не очікували що по ним стрілятиме інше оонівське судно.

- Три це багато, - капітан прив’язався до проти перевантажувального крісла. Вона не помітила, щоби він натискав якісь кнопки але ж мав би, бо коли говорив, то його голос звучав і по загально корабельній системі і в динаміках скафандру: - ми щойно були в ефірі. Кожному рахувати до двадцяти, і встигнути прив’язатися у якомусь безпечному місці.

- Прийнято чітко, - відрапортувала Боббі з якогось закутку судна.

- Щойно прив’язав дока і зробив його щасливим, - відповів Амос, - я на шляху до інженерного.

- Ми що, влазимо в це? – уточнив пілот.

- У нас тут щось біля тридцяти п’яти кораблів першого рангу, кожен з яких значно, значно більший за нас. Як щодо того, того аби стримати поганців, які спробують понароблювати в нас дірок?

Так, сер, - відказав Алекс з палуби пілотів. Всі залишки демократії і голосування мов мітлою вимело. Це на краще. Джим, як мінімум мав контроль саме тоді, коли мав бути єдиним, хто командує.

- У мене тут два хуткорухи надходять, - озвалася Наомі, - хтось все ще вважає що поганці це ми.

- Я вказую пальцем на Авасаралу, - долинув голос Боббі.

До того як Крісьєн встигла розсміятися, гравітація поступово виросла, повернула в бік разом з «Росінантом» який почав рухатися під нею. Її крісло ворухнулось і скрипнуло. Захисний гель зтиснувся і відпустив її.

- Алексе?

- Всьо вьиджу, - відповів марсіянин, - але спровжний стрілец стов би при нагоді, сер.

- У нас достатньо часу аби безпечно приставити її сюди ?

- Нє, - відказав, - в мене ще три вхідні.

- Я можу контролювати ГТЗ звідси, сер, - озвалася Боббі, - це не складно, але більш ніхто з вас не має цим займатися.

- Наомі, передай ГТЗ сержантові.

- Контроль за ГТЗ передано. Все в твої руках, Боббі.

- Перебираю контроль, - підтвердила комендор.

На моніторі Авасарали миготів сумбур вхідних повідомлень. Вона почала їх розгрібати. Кеннеді оголошував що командування Саутера нелегальне. Перший офіцер «Тритону» повідомляв що капітана звільнено від обов’язків і він чекає наказу. Марсіянський есмінець «Хаос Яні» намагався добитися від Авасарали в які з земних кораблів можна стріляти.

Вона відкрила тактичний екран. Кілечки червоного та зеленого означали рої суден; тоненькі срібні нитки могли бути траєкторіями куль ГТЗ чи торпед.

- Ми зелені чи червоні? – запитала стара леді, - хто є хто на цій йобаній картинці?

- Марс червоний, Земля зелена, - відповіла Наґата.

- А хто з землян на нашому боці?

- Розбираюсь, - відказав Голден, а ж раптом кожна з зелених точок раптом зникла, - Алексе?

- «Дарій» зняв запобіжники з ГТЗ і тепер поливає все довкола – і ворогів і своїх. І…дідько.

Крісло Авасарали знову зсунулось, намагаючись піднятися з-під неї, втисло її спину в гель аж стало важко підняти руки. На тактичному екрані хмара суден, ворожих і дружніх потроху пливла в сторону, дві золоті крапки рухалися в їх бік, зростаючи, таймер наближення показував все менше часу.

- Пані помічниця, чи хто ви там є, - озвався капітан, - ви вже таки можете відповісти на деякі з цих повідомлень.

Кишки її почувався так, немов їх стискали знизу. На язиці відчувався смак солі і шлункового соку. Вона почала потіти, але піт мав відношення не так до спеки, як до морської хвороби. Вона змусила свої руки піднятися до панелі керування якраз у той момент, як дві золоті точки зникли.

- Файно подєкувов Боббі, - мовив Алекс, - Я рухаюси. Ану пробую відгородитиси від бійки марсіянами.

Вона почала телефонувати. У розпал бою це єдине що вона могла робити: телефонувати. Розмовляти. Всі ті речі, які вона робила завжди. Щось у цьому було направду обнадійливим. «Ґрінвіль» визнав командування Саутера. «Танака» не відповідав. «Дайсон» відкрив зв’язок але єдині звуки що звідти було чути, це крики чоловіків. Це був бедлам.

Прийшло повідомлення від Саутера і вона прийняла його. Воно мало в собі нові коди «свій-чужий» і Крісьєн в ручну погодилась на оновлення. На тактичному, більшість зелених точок стали білими.

- Дякую, - сказав Голден. Авасарала проковтнула свою відповідь «на здоров’я». Очевидячки, ліки від нудоти подіяли на всіх. Їй правда-правда не бажалося рвати в шоломі. Одна з шести зелених точок що лишалися блимнула і зникла в невідомості, інша раптово стала білою.

- Йой-йой, а сево вже такой за плечьима, - прокоментував Алекс, - шляк би го трафив.

Ідентифікатор Саутера знову з’явився на консолі Авасарали, і вона вдарила по «Прийняти» разом з черговим вивертом судна.

- …невідкладна здача флагмана «Кінг» і адмірала Августо Нгуєна, - казав Саутер. Кучма його сивого волосся стала сторчма, як тільки низька гравітація прискорення дозволила зачісці розпуститися немов хвіст павича. Його посмішка було гострою, мов ніж, - будь-яке судно, яке все ще відмовляється визнавати мої накази позбудеться амністії. У вас є тридцять секунд від цього моменту.

На тактичному екрані більшість струменів золота і срібла майже зникли. Кораблі змінювали позиції, кожен рухався згідно своїх складних векторів. Поки вона дивилася, усі зелені цятки обернулися на білі. Крім однієї.

- Не тупи, Нґуєн, - мовила Крісьєн, - все скінчено.

В ходовій запала довга тиша, напруга була майже видимою. Голос що її порушив належав Наомі:

- В мене купа хуткорухів. Овва, їх стало ще більше.