Читати книгу - "Війна Калібана"

class="p">- Де? – рявкнув питання Голден.

- З поверхні.

Авасарала нічого не торкалась, але її тактичний дисплей змінив розмір, відпливаючи назад аж поки кластер бойових одиниць, червоних, білих і єдиної зухвалої зеленої зменшився до чверті від оригінального розміру, зіштовхнувшись з краєм монітору. Сотні тонких жовтих ліній піднімалися однією масою.

- Давай кількість, - наказав Голден, - мені потрібна кількість.

- Двісті дев’ятнадцять. Ні. Чекай. Двісті тридцять.

- Що воно, до дідька, за таке? Це все торпеди? – поцікавився Алекс.

- Ні, - відказала Боббі, - це все монстри. Вони запустили монстрів.

Авасарала відкрила канал мовлення. Скоріш за все її волосся виглядало гірше за Саутерове, але вона була вище будь-якої пихи. Те що вона могла говорити без жаху виблювати, вже було благословінням:

- Говорить Авасарала. Запуск який ви зараз бачили є новою зброєю заснованою на протомолекулі, яка мала бути використана як недозволений перший удар по Марсу. Ми повинні зняти з небес цих виродків і зробити це зараз. Всі разом.

- У нас є запит на перебирання керування від саутерівського флагмана, - відказала Наомі, - передати контроль?

- В жодному разі, - відрубав пілот.

- Ні, але відслідковуй запити, - висловився капітан, - я не передам контроль за моїм кораблем військовому комп’ютеру по управлінню вогнем, але нам необхідно бути частиною рішення.

- «Кінг» пустив велике прискоренє, - повідомив Алекс, - здаєси мені жи він фист хоче вшитисиі.

На екрані атака з поверхні почала розквітати, окремі нитки відділялися під неочікуваними кутами, якісь закручувалися гвинтом, якісь виробляли колінця, немов нога комахи. Кожна з них була смертю для планети а дані доводили що ракети роблять десять, п’ятнадцять, двадцять g. Нічого людського при таких швидкостях не вціліє при постійних двадцяти g. Нічого людського і не повинно було.

Золоті блискітки з кораблів рушили вниз, на зустріч ниткам з Іо. Повільне, величаве сходження на екрані, було підмочене даними. Плазмові торпеди йшли на максимальній швидкості і навіть для них потребувалися довгі секунди, аби досягнути основної маси. Авасарала спостерігала за детонацією перших з них, за тим як колона протомолекулярних монстрів розділяється на тузень різних потоків. Маневр ухилення.

- Деякі з них прямують на нас, кепе, - озвався Алекс, - я не впевнений що вони розроблені аби пробити корпус корабля, але зроблять вони це у будь-якому разі.

- Давай починати і побачимо, що в нас вийде. Ми не можемо пропустити жодну з них.

- Нехай. Куди вони прямують?

На тактичному дисплеї атакуючі монстри зникли, траєкторії розчинилися.

- Вони зменшують тягу, - доповіла Нагата, - системи ідентифікації посліпли. Вони, певно, використовують для корпусів матеріали, що поглинають випромінення радарів.

- У нас є дані по траєкторіям? Ми можемо передбачити де вони опиняться?

Тактичний дисплей почав блимати. Світлячки. Монстри совалися туди і сюди, відлітаючи у, здавалося, напіввипадкові боки, але їх хмара постійно розширювалась.

- Еге, буде сутужно, - прокоментував пілот, - Боббі?

- Декілька цілей захоплено. Підвези нас до дистанції ГТЗ.

- Тримайтиси, дітваки, - звернувся до команди Алекс, - зачинаємо возитиси.

«Росі» став на диби і Крісьєн притисло спиною до сидіння. Тремтячий ритм, певне, був її власними м’язами які дрижали, потім вогонь з ГТЗ, потім знову м’язи. На екрані об’єднані сили Землі і Марсу розсипалися навздогін майже невидимим ворогам. Гравітація прискорення зрушилася, обернувши її крісло в один бік, потім без попередження в інший. Вона спробувала закрити очі але так було ще гірше.

- Гмм…

- Що, Наомі? – запитав Голден, - «Гмм» що?

- «Кінг» щось дивне виробляє. Велика активність двигунами орієнтування і… ой.

- Що «ой»? Кажи. Мені потрібні слова.

- Його продірявлено, - доповіла словами старпом, - один з монстрів пробив у ньому отвір.

- Я ж казав що вони на це здатні, - заговорив марсіянин, - не хотів би я бути прямо зара’ на тому кораблі. З гарним хлопцем такого би не сталося.

- Його рядові не відповідають за його дії, - озвалася Боббі, - вони могли навіть не знати що Саутер тепер командує. Ми повинні їм допомогти.

- Ми не можемо, - відповів капітан, - вони стріляють по нам.

- Ви всі не могли б, блядь, заткатися нахуй? – сказала Авасарала, - і перестаньте крутити кораблем мов циган сонцем. Просто оберіть напрям і спокійно летіть дві хвилини.

Запити на з’єднання ігнорувалися ним п’ять хвилин. Потім десять. Він все ще не відповів, навіть коли аварійний маяк «Кінга» було увімкнуто. І одразу ж почалося мовлення.

- Говорить адмірал Нґуєн з борту лінкору ООН «Агата Кінг». Я оголошую про капітуляцію силам ООН за умови негайної евакуації. Повторюю: Я оголошую про капітуляцію будь-якому судну ООН за умови негайної евакуації.

Саутер відповів на тій же частоті:

- Говорить «Окімбо». Яка у вас ситуація?

- У нас вірогідне біологічне зараження, - відповів Нґуєн голосом, немов його хтось душив. На тактичному екрані декілька білих цяток рушили до зеленої.

- Тримайтеся, «Кінг», - відказав Саутер, - ми йдемо.

- Дідька лисого ти в мене підеш, - сказала Авасарала, потім продовжуючи тихцем лаятися відкрила канал загального мовлення.

- Дідька лисого ви йдете. Це Авасарала. Я проголошую карантин і норми обмеження для «Агати Кінг». Жоден корабель не повинен стикуватися з ним або погоджуватися на передачу матеріалів чи персоналу. Будь-яке судно що вчинить заборонені дії, буде поміщене в карантин і підпаде під норми обмеження.

Пара білих цяток відвернули. Три інших продовжували рух. Вона знову увімкнула передачу.

- Я тут одна Ерос пам’ятаю? Що ви, блядь, думаєте поширюється на «Кінгові»? Не наближатись.

Останні білі цятки відвернули. Коли Нґуєн нарешті відповів на запит про з’єднання, вона вже забула що його надіслала. Виглядав він як лайно. Ну вона його і уявляла не набагато кращим. Скільки війн так закінчувалося? – міркувала жінка. Двоє виснажених, зімлоєних людей дивилися одне на одного, поки світ навколо горів.

- Чого ще ти від мене хочеш? – запитав Нґуєн, - я здаюся. Я програв. Мої люди не повинні вмирати

через твою злобу.

- Це не злість, - відповіла стара леді, - ми не можемо цього дозволити. Протомолекула вирвалася на свободу. Твоя лялькова програма контролю не працює. Це інфекція.

- Це не доведено, - відповів адмірал, але його тон виказав усю правду.

- Це відбувається, чи не так? – вела вона далі,