Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

Інші делегати звертали увагу на те, що в умовах НЕПу перед судом постають нові складні завдання. Якщо раніше суд переважно був «класовою розправою» і мало розглядав цивільні справи, то тепер, із розвитком «дрібнобуржуазної стихії», виникненням спорів між приватними особами та державою, кількість цивільних, трудових та інших справ сфери приватного права набагато зросла. Організація ефективного захисту судом інтересів держави в цьому напрямі потребувала, на думку учасників з’їзду, підвищення авторитету судових установ і забезпечення стабільності складу суддівського корпусу[886].

Водночас з’їзд жодним чином не ставив під сумнів класовий характер і класову природу радянського суду, керівну роль комуністичної партії щодо судових органів, вважаючи основним завданням суду захист інтересів держави.

Виступи деяких делегатів характеризувались консерватизмом та інертністю мислення, збереженням стереотипів революційної доцільності, несприйняттям нових зрушень у правовій сфері, що відображало настрої певної частини працівників як радянської юстиції, так й інших ланок державного і партійного апарату.

Зокрема, виступаючи перед делегатами з’їзду, «всеукраїнський староста» Г. І. Петровський наголошував на потребі «…виробляти право, за яким приватним власникам порушувати право пролетаріату не дозволять, а пролетаріату порушувати власність колишньої панівної частини буде можливо, і, таким чином, створиться класове право, диктатура пролетаріату, в якій буржуазія не побачить, що її право закріплюється. Звичайно, ми не будемо діяти як раніше через ЧК або міліцію, або просто революційним шляхом, реквізувати тощо. Тепер ми це зробимо через революційний трибунал і народний суд, і там, де буде пригнічення, руйнування господарства, там право пролетаріату, нове право… буде завжди стояти на сторожі пригноблених і експлуатованих…»[887].

Присутній на з’їзді представник НКЮ РСФРР І. В. Славін висловлювався ще категоричніше. Наголошуючи на тому, що в умовах НЕПу будуть створюватись різноманітні кодекси, він заявляв: «Багато хто ставить питання так, що раз кодекс, то, отже, створюється якийсь надкласовий суд, де буде вирішуватися тільки за законом і абсолютно зникне те, що ви до сих пір називали революційною совістю, як ніби зникне суд, який позбавляється можливості вирішувати питання по революційній совісті, зобов’язаний буде тільки й виключно керуватися кодексами. Це думка про те, що відтепер у нас буде суд надкласовий, це думка у зв’язку з найближчим виданням кодексів, є абсолютно неправильною. Диктатура пролетаріату являє собою щось таке, що не дає можливості існувати якому б то не було надкласовому суду, та його ніколи й не було, бути може тільки суд буржуазний і суд пролетаріату, і все питання полягає в тому, щоб через видання кодексу знайти ту рівнодійну, яка дала б змогу суд зберегти як апарат пролетаріату в його руках і водночас розв’язати питання, викликані новою економічною політикою…»

Згодом він додавав: «Суддя має керуватися не стільки буквою закону, скільки загальною системою права й загальним його духом. Суд завжди був класовий… Суд буде розбиратися в якому б то не було спорі між двома представниками буржуазних груп чи між інтересами держави з одного боку і окремих груп буржуазії, де суду треба буде вирішити головним чином питання політичне, і потрібно буде вирішувати це питання правильно, в інтересах пролетаріату…»[888].

Характеризуючи рівень підготовки суддів, на з’їзді визнавали, що він надзвичайно незадовільний і не відповідає тим складним завданням, які постали перед судами із проголошенням курсу на революційну законність[889]. Проте, як і в попередні роки, у доборі суддівських кадрів перевагу пропонувалось надавати не стільки особам з юридичною освітою, скільки комуністам або ідеологічно стійким представникам робітників і селян[890]. А делегат Бєлоновський підкреслював: «Всі судові установи, народний суд, ревтрибунал, Народний комісаріат юстиції, вони, безумовно, мусять строго і виразно триматися своєї керівної комуністичної партії»[891]. У зв’язку із цим, визнаючи необхідність юридичної освіти для працівників суду, делегати практично одностайно стверджували, що остання має будуватися за класовим принципом[892].

Судова реформа 1922 р. передбачала низку заходів, спрямованих на вдосконалення системи радянського правосуддя. Насамперед, згідно із затвердженим ВУЦВК 16 грудня 1922 р. Положенням про судоустрій УСРР, яке вводилось в дію з 1 лютого 1923 р., замість попередніх двох самостійних систем — народних судів і революційних трибуналів — запроваджувалась єдина судова система з трьох ланок: народного суду (у складі постійного судді або постійного судді та двох народних засідателів), губернського суду та Верховного Суду УСРР і його колегій.

Поряд із цими судовими інстанціями загальної юрисдикції передбачалося тимчасове функціонування спеціальних судів, до відання яких належав розгляд окремих категорій особливо небезпечних або особливо складних кримінальних, адміністративних, дисциплінарних, трудових, господарських і земельних справ, що вимагали від суддів спеціальних знань і навичок. Хоча ці суди й планувались як тимчасові, однак у подальшому кожне нове Положення про судоустрій республіки, а згодом і загальносоюзне законодавство, зберігали подібні види судів, й окремі з них проіснували аж до початку 1950-х років.

Потрібно наголосити, що в досліджуваний період ані в юридичній науці, ні в юридичній практиці не розрізнялися поняття «спеціальний» та «спеціалізований» суд, тому до категорії спеціальних судів включались як суди, що в сучасному законодавстві традиційно вважаються спеціалізованими, тобто ті, які мають певні особливості організаційно-структурної побудови, підпорядкування та процесуальної діяльності, так і, власне, репресивні та надзвичайні, наділені особливим статусом і виключною компетенцією, по суті квазісудові, органи.

Положення про судоустрій УСРР 1922 р. до категорії спеціальних судів відносило — військові трибунали у справах про злочини, що загрожують могутності Червоної армії; військово-транспортні трибунали у справах про особливо важливі злочини, що загрожують транспорту; особливі трудові сесії народного суду; земельні (судово-земельні) комісії та арбітражні комісії.

Деякі із зазначених спеціальних судів були скасовані майже одразу, деякі продовжували існувати тривалий час. Наприклад, Військово-транспортний трибунал Південного округу шляхів сполучення був розформований відповідно до постанови ЦБК СРСР від 23 листопада 1923 р.,