Читати книгу - "У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий"

«пильних, відданих, безпомильних, передових і патріотичних» — вони добре бачать пихатих катів, — пантеличила Фатіма слухача убивчістю своїх виказів, граючи словами і явно не симпатизуючи цьому народові — попри все, панівному під сатрапією вождя «всіх народів і епох».

Не менш захопливими були й подальші розповіді Фатіми про добре знаний нею Коран і віру Магометову, та вершиною вечора став переспів народних пісень, до якого приєдналася й Ліда. Петро неждано був приємно вражений голосом і виспіваністю Лідуні, знаннями нею українського фольклору, певне, ще від Варвари Степанівни Хорунжої та від теперішніх напарниць по трикотажці, бо ж не раз розказувала, що в робочий час співають за своїми верстатами. Фатіма переклала зміст численних своїх татарських пісень, а Янчук, хоч і був вражений її пам'яттю, але про себе відмітив, що в порівнянні з Лідою її спів скидався на пародію.

— Лідуню! В тебе ж ангельський голос! — захоплено констатувала Фатіма. — Неповторний, а якщо б його вишколити, ти була би знаною не лише в республіці, а й за межами! Май, Петре, на увазі! Талант у дівчини безсумнівний! — сплескувала вона долонями в піднесеному захопленні й замилуванні.

Прекрасно проведений вечір лишився в пам'яті всіх трьох надовго, а Петрові на совісті засів докір, бо не мав змоги послати сестру на навчання при тій скруті, в якій вони животіли.

Протягом тижня Янчук хазяйнував: ремонтував паркан, фарбував дашок на ганку, пиляв, колов, рубав і складав привезені з лісництва за рознарядкою військкомату дрова, і врешті, діставши на пристані квитка, пошкутильгав у Соснівку з наміром під вечір відвідати Югину, а наступного ранку вийти на роботу в куруправлінні. Був зустрінутий, як завжди, бездоганно, однак зауважив ледь помітні зміни, наприклад, похвалившись, що її навідала сестра, і вона, взявши відпустку, загорала на пляжі з нею на пару, Югина явно чогось йому не договорила. Весь вечір вона його узвичаєно голубила й пестила, милувала й кохала, а на відхід подарувала дорогого халата і натякнула на ще дещо, як зможе дістати, та благала приходити до неї наступного тижня «хоч і щодня, що б не сталося».

І йдучи з гостин, і вже вдома Петро аналізував її поведінку і доходив висновку, що справа у її батькові й мачусі з Києва і дядькові й тітці з Москви, про яких вона багато говорила на цей раз, хоч досі згадувала про них лише при знайомстві. Подумав про якісь можливі події, що опосередковано відбиваються на ній, як їхній родичці.

Вже через день, утомлений її телефонною розмовою, Янчук навідав Югину. Все було, як завжди, якщо не зважати на її підвищену палку шаленість і ненаситність у плотських утіхах і її прощальне питання. Вона поцікавилась, чи не згодився б він переїхати до Москви на постійно, пояснивши, що там може пропасти розкішна квартира і для нього. Петро, не задумуючись, одразу відмовився, але пообіцяв розплаканій Югині бувати в неї щовечора.

Був ніби зачаклованим наступний день Янчука. Від якогось московського відділення прийшло сповіщення, що «Книга почтой» викликає його на залізничну станцію Черкаси отримати свій вантаж. Поїхав підводою, розписався за якісь важелезні дерев'яні ящики і був приголомшений та вражений, здивовано відкривши їх удома і побачивши в них «Большую Советскую Знциклопедию», про яку й мріяти не міг, хоч і знав її тенденційність. При неймовірній радості почувався винним, бо не мав чим віддячити Югині, яка, схоже, послала свої кошти від його імені.

Увечері Югина зізналася, що замовила книги одразу, як приїхала сестра й розказала про арешт дядька в Москві і допити батька в Києві. Не промовчала і про виклик пару тижнів тому на «бесіду» про обох своїх родичів, про те, яким чином вона отримала направлення в курортне управління, та про нього, з наголосом на тому, що він син ворога народу й саботажника. Заливаючись слізьми, Югина повідомила, що мусить спішно виїхати до тітки, щоб там у неї прописатися і таким чином врятувати квартиру, щоб спробувати витягти дядька за допомогою якогось високочиновного добре їй знайомого бабія й розбещенця. Як виявилось, квитка до Москви вона попередньо замовила на потяг, що відходить уже в неділю ввечері.

Югина об'явила також Петрові, що вже склала свої дорожні валізи з найнеобхіднішим, а всі інші свої речі передасть замовленою машиною Лідуні завтра, що нічого їй за них не треба компенсувати, бо вважає себе в неоплатному боргу за проведені з ним неймовірно щасливі години раювань і насолод, які пам'ятатиме все життя.

— Як схочеш, милий мій, — дала вона Янчукові свою майбутню московську адресу, — я подбаю, коли все буде гаразд, щоб дістати путівку сюди наступного літа чи й раніше навідаю тебе. Запевняю, що житиму тобою і навіть якщо в необійдних обставинах віддамся комусь тілом, душею й помислами буду завжди з тобою!.. А енциклопедія — мій тобі дарунок — для пам'яті і спогадів про мене, — знову гірко розплакалась Югина.

Наступні ночі коханці провели вже в порожній квартирі Югини, а в роковану неділю увечері перенесли до Петра решту дрібних речей Югини та її постіль, і Янчук відпровадив її на станцію та попрощався, щиро вдячний за поміч і віддані йому почуття... Не мав сумніву, як і Югина, певне, що розлучалися вони остаточно, хоч про це й не говорили явно...

Шкандибаючи, Петро йшов сонним містом додому, аналізуючи в путі все, що відбулося між ними з Югиною, як у сні... Почувався так, наче з її від'їздом щось у ньому непоправно обірвалося, як та струна, і приємне, й болюче водночас, усвідомлював, що подібних Югининим жертв у своєму жебрацькому дотеперішньому і не сподівався... Йому, фактично, через неї привідкрилося зовсім інше життя, мало трудове й дуже забезпечене... Висновковував, узагальнюючи, що хтось злидарює, підтримуючи животіння тяжкою непосильною працею, а хтось при тому розбещено розкошує...

З тими думками й ніч минула — в журбі та невідомості. Дошкульніше пострілювало в нозі й попереку, гнітили втрата й одинокість, через випиту пізно каву не хотілося спати, час барився, в думках проносилися прожиті дні за днями, а в передбаченнях поставали нові муки й випробування, неодмінно прив'язані до Лесі...

Кілька наступних суботніх вечорів і недільних днів Янчук незмінно проводив у Ліди: читав художню літературу за програмою, ходив із дівчатами в кіно й театр, відвідував парки. Йому все легше було перекульгувати відстань до дому сестри, яку також вважав лікувальною, він помітно видужував після упертих вправ у спорткомплексі, регулярних витяжних ванн та гальванічних процедур...

Ліда боготворила