Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

36.2

Провидиця? Брати справді згадували якусь провидицю. Коли намагалися зрозуміти, що відбувається зі мною. Невже це вона?

І це що ж виходить? Я можу перехоплювати сни та видіння не лише Чарпатчхе? Це такий різновид ментальних здібностей, про які мені говорили на агар? Як цим скористатися?

Втім, це зараз найменш важливе питання.

На відміну від Хамани, до цієї нової знайомої я на якомусь інстинктивному рівні відчуваю набагато більше довіри. Може це тому, що вона моя землячка. А може тому, що просто відчуваю – вона справді каже правду і хоче мені допомогти. Справді співчуває.

− Добре. Здається, я тобі вірю, – киваю обережно. − Про Хаману ти теж бачила щось таке? Ти знаєш хто вона?

− Знаю. На жаль, я мала можливість познайомитися з нею особисто. Ледве жива залишилася. Вона належить до раси богарів, дуже стародавніх надістот які подорожують поза відомими нам законами простору, та яких багато цивілізацій у всіх світах макровсесвіту вважають за богів. Один із таких богарів, Абсолют, вже мільярди років охороняє наш Всесвіт. До того ж він є прабатьком раси ашарів, засновників імперії Аша-Ірон, звідки родом твої Са-ард з Шоа-даром. Але біда в тому, що Абсолют із Хаманою, так би мовити, вороги. Він прогнав її й закрив шлях назад. А вона всіма силами прагне повернутися й взяти над ним гору. Якщо в неї вийде, наш Всесвіт порине в хаос. Почнуться війни між расами та цілими цивілізаціями. Нашу рідну Землю, яку зараз ніхто не чіпає, дозволяючи землянам розвиватися самостійно, захопить більш технологічно розвинена раса, винищивши половину людства, а другу перетворивши на безправних рабів. І так буде не лише з людьми. Загинуть трильйони розумних істот по всьому Всесвіту.

− І все це станеться, якщо я погоджуся на її ритуал? – навіть у моєму нематеріальному стані, я відчуваю, як справжнісінький жах сковує все моє єство.

Те, що вона каже, здається немислимим, не вкладається в голові. Хіба може таке бути, що від однієї маленької мене залежить доля цілого всесвіту? Хіба можу я нести відповідальність за трильйони життів? Я ж звичайна дівчина. Нічим не особлива, окрім того, що втрапила в оцю халепу з перенесенням свідомості.

− Вибач, що кладу на твої плечі таку непомірну ношу, − співчутливо дивиться на мене моя примарна гостя. − Я б дуже хотіла сказати, що це не так. Але твоя згода дійсно стане першою ланкою в ланцюгу невідворотної катастрофи, що почне розростатися потім. І я поки не бачу, чи зуміємо ми запобігти поверненню Хамани, якщо ти дозволиш їй скористатися тобою для цієї мети. Тому я благаю тебе, не роби цього.

− Тобто... ти просиш мене померти заради порятунку рідного Всесвіту? – питаю тихо.

І заради порятунку тих, кого я люблю… моїх віроломних коханців. Адже почне Хамана з них. Чи не через це часом вони відмовилися від мене? Наскільки я тепер розумію, на-агари одразу збагнули, з ким мають справу, на відміну від мене. Може, вони думали, що так її зупинять?

У будь-якому разі... якщо це все правда... я вже знаю, як вчиню. Не зможу інакше.

− Шанс на порятунок є, Женя, − Ліна підходить до мене ще ближче. Здається, от-от візьме за руку. І я бачу, як хлюпочеться в її сріблястих очах щирий жаль і тепло. − Не здавайся, прошу тебе. Ти сильна і маєш вижити. Са-ард та Шоа-дар обов’язково з’являться на ритуалі. Якщо знайдеш спосіб втекти від Хамани й повернутись з ними на корабель, летіть відразу до точки переходу. Я домовлюся, щоб вам його відкрили в потрібний момент. Ви можете встигнути.

Домовиться, щоби відкрили перехід між всесвітами? Хто ж вона тоді, якщо має такі можливості? Чи не сама імператриця часом?

− Отже, у цьому вона не збрехала? Моє тіло справді вмирає? − шепочу, заплющуючи очі.

− Так. Вибач, − моєї руки все-таки торкається ледь відчутна прохолода примарних пальців. Хоча б так даруючи мені підтримку.

− Що ж. Я зрозуміла. Залишилася дещиця, − виривається у мене істеричний смішок. − Обдурити злісну богиню, врятувати всесвіт і виграти перегони зі смертю. Звучить, як чудовий план. Трохи божевільний, але вже хоч якийсь. Дякую, що допомогла розібратися в ситуації та підтримала.

− Мені б дуже хотілося зробити для тебе більше, − розплющивши очі, я помічаю, як Ліна винувато зітхає.

І раптом починає танути. Скинувши на мене схвильований погляд, відкриває рота, намагаючись ще щось сказати. Але мені вдається розчути тільки: «...буде добре... згадаєш... чекаю на нашу зустріч». І вона зникає. А потім і мене раптом смикає назад. Свідомість тьмяніє, щоб через мить я вже розплющила очі й підняла голову з ліжка, сонно моргаючи та намагаючись прийти до тями. Серце гуркоче десь у вухах. Дихання спирає від страху.

Якщо те, що я щойно побачила й почула, було насправді, якщо вона сказала правду...

Небо, за що ж ти так зі мною? Я не хочу бути причиною загибелі цілих світів. Отже, доведеться ставати рятівницею. Сподіваюся, що для цього мені не доведеться вмирати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍