Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Розділ 47.

Ні, вона не вбивала свою тітоньку, як і королеву. Я заплющив очі, намагаючись хоч на мить вгамувати свою магію, яка так і рвалася назовні. Але що більше я її стримував, то складніше мені доводилося, і тим сильніше вона намагалася піти з-під мого контролю. Я не помітив, як король віддав доручення, і охоронець покинув кімнату.

Знов розплющивши очі, я поглянув на короля.

— Кажеш, друга порція має бути в тебе вдома? Я пошлю до тебе додому своїх людей. Мені потрібні ЦІ ліки, Віторе!

Він не виглядав засмученим через звістку про смерть королеви. Багато хто знав, наскільки вони кохали одне одного. Та й я сам неодноразово був свідком того, як часом Його Величність не в змозі відповісти їй «ні», приймав дуже ризиковані рішення. А все тому, що кохав її.

— Ви не засмучені смертю Її Величності? – обережно поцікавився я.

— Якщо я не виживу, то й сумувати буде безглуздо, — сказав щось дуже дивне чоловік. - Краще допоможи знайти цю тварюку, яка вбила мою дружину.

— Це не Дарія зробила, — твердо відповів я.

Кейл сплеснув руками і вийшов із кімнати короля.

— Мабуть, на тебе не тільки Ерманія впливала, а й ця тварюка.

— Не знаю, чим вона впливає на мене, але я переконаний, що в цьому злочині її вини немає. Краще б запитали, що робила королева в темницях?

— Може, твоя Дарія намагалася замести сліди? - запитанням на запитання відповів король. - Звідки відомості про її батьків? І чому ти не доповів мені про це раніше?

— Дарія не... здатна на таке продумане й витончене вбивство! – твердо заявив я.

Я починав суперечити сам собі. Так, я... підозрював її, але не в убивствах. Можливо, її підіслали до мене, можливо, вона... боги, який я дурень! Адже вона справді мене рятувала. Не один раз. Я вижив лише завдяки їй. Але залишалося ще два питання: чому вона продовжувала брехати мені про ліки і про те, з якою метою вона прийшла до мого дому. І запитання, яке витікає з попереднього: чи знає вона, хто її батьки і що вони досі живі? Здоровим розумом важко повірити в те, що вона абсолютно нічого не знала! Адже вона так жодного разу і не сказала, що кохає мене. Вона хотіла вступити до академії, але жодного разу не сказала про кохання.

— Я чекаю на відповідь, Віторе, про її батьків!

Я заплющив очі, ніби не почув його слова через черговий напад. Було складно одночасно розсудливо мислити і намагатися впоратися з магією. Горвет також натякнув, що його король відіслав подалі від себе. Як свого часу і мене. Горвет також прийшов до думки, що за такий тривалий час не було зроблено жодного розумного кроку, не знайдено жодного співучасника. Адже скільки було вбивств? Що є причиною такої поведінки короля? Хтось із його наближених не доводить до нього всієї інформації?

— Віторе?

До того ж хтось скористався його кров'ю. Його маги боялися підходити до мене, навряд чи вони змогли б «розробляти паразита».

А королева? З якого дива їй спускатися до в'язниці? Щось не давало мені спокою у всій цій ситуації, але я поки що не міг уловити це «щось».

— Мені треба знайти Дарію, - заявив я і повернувся до виходу.

— Ти збожеволів? Я тебе не відпускав! - закричав Його Величність, і його скував новий напад.

— Чи можете зупинити? - посміхнувся я. Король вибрався, але природно нічого зробити не міг під захистом купола. Він був ізольований, отже, ні він нікому не завдасть шкоди, ні йому.

— Варта! - долинув розлючений крик короля, і в коридорі до мене підбігли відразу кілька королівських охоронців. Я дав волю магії, і вона сама розправилася з ними. Не на смерть, але ще довго приходитимуть до тями.

У палаці щось відбувалося, але мені зараз було начхати на все. Я відпустив потік магії, щоб вона спробувала знайти Дарію. Дівчинка має бути сильно налякана. Вона не могла вбити королеву. Хтось був там ще, хто скоїв вбивство та звільнив дівчинку. Хтось, хто, можливо, її викрав. Якщо з нею щось станеться…

Магія знайшла її в'язницю, а далі... вони пройшли якимись тунелями. Я закипав від злості, що втратив стільки часу! А ще мене дратувала моя безпорадність! Я не зможу спуститися і простежити їхній шлях. Я прикутий до цього демонового інвалідного крісла!

Проїжджаючи з одного коридору до іншого, я намагався знайти вихід. Так, для мене виявився цей палац – пасткою. Я не зможу спуститися такими довгими сходами. Демони! Я зупинився і прислухався, коли почув Кейлову розмову з невідомим.

— Королева вбита кинджалом у серце. У неї виявлено сліди зараження. Варіанти є? Чому її не обстежили? Чому допустили, що Її Величність виявилася сама без охорони?

— Її охорона не помітила жодних змін. І це був наказ Її Величності, не слідувати за нею.

— В такий час? - обурювався Кейл. - Вас усіх необхідно віддати під суд та повісити! Неймовірно просто!

— Що робити з тим натовпом на вулиці? Частина королівської армії перейшла на бік тих людей.

— Вони висувають якісь умови? Чого вони хочуть?

— Захопити владу, я так гадаю.

— Захопити владу? - істерично перепитав Кейл. - Купка людей?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍